Малахов Віктор Аронович

Віктор Малахов (нар. 1948, Київ) — український філософ; з 2015 живе у Ізраїлі.

Віктор Малахов

Стаття у Вікіпедії

Цитати

• Бути собою у нинішньому світі не просто. У світі, де всі слова, здавалося б, уже сказані, всі почуття підтасовані, всі ролі розписані наперед, – бути собою означає мати відвагу іти проти течії, діяти всупереч складним очікуванням, у вирі майданів і гармидері рекламних закликів чути шепіт своєї совісті, вибагливий ритм власної думки. Саме зусилля, спрямовані проти панівного вектору «історичного моменту», зрештою роблять реальний світ людського співбуття більш розмаїтим і простим.
• На місці російського президента я б неодмінно ініціював процедуру національного покаяння — бо каятися Росії є за що, про це ще задовго до лиходійств радянської доби попереджали і В. Соловйов, і Г. Федотов, — процедуру визнання і спокути своїх історичних провин. Мені гірко усвідомлювати, що список таких провин донині зростає, тим часом сама думка про покаяння залишається не більше ніж фантастичним припущенням, оскільки в людей, до спільноти яких я відчуваю себе причетним, схильність до самозамилування незмінно брала і бере гору над тверезим розумінням власної відповідальності.
• Грішним ділом, саме падіння СРСР і, як сьогодні звично вимовляють, крах «комуністичної утопії», і досі в певному сенсі позначають для мене поразку людства, його невідшкодовну втрату. Немовби крізь ґрати і кров, дим і попіл, гній і багно «реальної дійсності» нам промайнула своїм крилом якась можливість іншого — і зникла. Доки міг існувати СРСР, доки він мав право на існування — було, попри все, місце для сподівань, що люди, згідно з переконанням молодого Маркса, зможуть, зрештою, спілкуватися просто «як такі»; що зв'язки людської доброти і солідарності колись-таки візьмуть гору над зв'язками крові, панування і вигоди. Було можливим — повторюю, попри все! — позитивне облаштування життя на вільних від економічної прагматики, неегоїстичних засадах, у перспективі творення вселюдської моральної спільноти. Попри все, зокрема й попри очевидну недолугість горе-теорій, на яких усе це базувалось — якісь початки і паростки такого позитивного налаштування життя давалися-таки взнаки, пробивалися у прогалинах офіціозу, принаймні, у пізній радянський період. Звідси — сьогоднішня невиразна ностальгія за «романтикою 60-х», безкорисливими дерзаннями і «проривами у Невідоме», що вже припали порохом давнини, наївно-зворушливою добротою і ентузіазмом, здатними, як щораз виявляється, так далеко випрозорювати світ навколо себе…

Аж ось — ця омріяна земна альтернатива царству Золотого тельця впала. Велика й страшна країна, яка створила ГУЛАГ, перемогла фашизм, здійснила прорив у Космос і стала символом всілякої несвободи, сконала наприкінці 1991 р. Певно, так і повинно було статися. Запізнілі спроби реанімувати «совок» виглядали б великою дурістю; нині над ним у найкращому разі можна хіба що посміятися. Гумор либонь і існує заради того, аби людство весело розставалося зі своїм майбутнім, — здається, так полюбляв говорити колись Карл Маркс?

• Наважуся сказати, що коли Гітлера ми усім миром, усією людською потугою все ж перемогли, то Сталін переміг нас. Він переміг нас, зрісши, неначе ракова пухлина, на спрямуванні життя, котре ще через кілька десятиліть після його смерті видавалося апофеозом справедливості. Аби Сталіна здолати, потрібно по-справжньому розібратися з ціннісною спадщиною радянських часів (з Гітлером таких проблем не виникало), уважно вписати її в неперервність процесів і фаз духовного самоусвідомлення людства. Як на мене, цілком вірогідно, що саме внутрішня дискредитація, глибинне переродження ідеалів людськості в надрах комуністичної системи надали вирішального поштовху тим процесам прогресуючого знелюднення свідомості, що ми їх спостерігаємо нині. У будь-якому разі, вихід з отого страшного котловану уявляється можливим лише через співпрацю людської пам'яті, відповідальності і розважливості; це справа культури, а не революції. Для пошуків такого виходу Майдан, з його пафосом солідарного протистояння — місце не найкраще. Мій шлях мене туди не вів.
• Погано, на мою думку, те, що партія Майдану посилено насаджувала чорно-біле (даруйте, помаранчево-синє) сприйняття реальності, не виявляла жодної готовності до діалогу, плутала процес мобілізації однодумців з процесом консолідації суспільства, підмінювала мітинговим виборюванням правди сувору суть громадянського волевияву через процедури таємного голосування.