Мамедов Гюндуз Айдинович
Гюндуз Айдинович Мамедов (азерб. Gündüz Aydın oğlu Məmmədov; 26 жовтня 1974, м. Гянджа, Азербайджанська РСР) — український правознавець, кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України. Заступник Генерального прокурора України в 2019—2021 рр.[1].
Мамедов Гюндуз Айдинович | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.«І працюючи в прокуратурі, й мобілізувавшись до Збройних сил, я не припиняв вивчати досвід перехідного правосуддя й дійшов певних висновків. Насамперед про те, що немає готових «рецептів», як легко і з найменшими втратами вийти з конфлікту. Тому ми не можемо просто взяти якусь методичку чи використати досвід іншої держави. Загалом найуспішнішим прикладом застосування перехідного правосуддя вважається Німеччина — держава, яка сама була агресором і якій фактично «допомогли» втілити перехідне правосуддя. Тож для нас цей приклад є цікавим, але не зовсім релевантним. З іншого боку, ми не мусимо повністю копіювати досвід іншої держави, проте можемо використовувати успішні кейси й елементи. Зрештою, важливо зрозуміти, що перехідне правосуддя — це радше про суспільний діалог і, як наслідок, певну суспільну угоду щодо ключових моментів розвитку держави». — про перехідне правосуддя МИ ВЖЕ ЗАРАЗ МАЄМО РЕТЕЛЬНО ГОТУВАТИСЯ ДО ПЕРІОДУ «ПІСЛЯ ВІЙНИ» (24 червня 2024 року) |
«Зазвичай їх виокремлюють чотири (звісно, цей список можна й доповнювати, але ці є фундаментальними): відшкодування збитків постраждалим унаслідок збройного конфлікту, притягнення до відповідальності за міжнародні злочини, право на правду, та, зрештою, реформування системи, що має бути чинником недопущення конфлікту в майбутньому. Тобто це про те, що мешканець Херсона, якого тримали в катівні, має бути впевнений, що його свідчення проти мучителів не пропадуть даремно, а стануть частиною обвинувачень; мешканка Дніпра, в квартиру якої поцілила ракета, має розуміти, куди їй звернутися, щоб отримати компенсацію; а жителі деокупованих територій — знати, що їх не засудять за спроби вижити в окупації. |
«У центрі будь-якої системи правосуддя мають стояти інтереси постраждалих. Це наріжний камінь ефективних і людиноцентричних методів утілення. Й відшкодування збитків — один із необхідних кроків для поновлення постраждалих у їхніх правах. Безперечно, йдеться не лише про фінанси, а й про певну моральну сатисфакцію, а також відновлення порушених прав. Уже зараз ми маємо розуміти, як відновлюватимемо кримінальну юстицію, як верифікуватимемо документи, що робити з майновими правами, які набрали чинності під час окупації. Таких питань сотні. |
«Про це вже говорили чимало. Однак у нас досі немає розуміння, яким саме має бути ефективний механізм правосуддя за наслідками російської агресії. Я багато досліджував це питання й дійшов висновку, що найреалістичнішим і найефективнішим на цьому етапі виглядає посилення спеціалізації. Це може бути розбудова в Україні тимчасових спеціалізованих інституцій, які б займалися саме розслідуванням і переслідуванням винних у скоєнні міжнародних злочинів, або ж посилення спеціалізації у вже наявних інституцій. На національному рівні йдеться насамперед про наймасовіші воєнні злочини. Спеціалізація має охоплювати правоохоронний орган, прокуратуру та суд. Як це є, наприклад, у наших антикорупційних органах. Звісно, ще є Міжнародний кримінальний суд, який займається вищим російським військово-політичним керівництвом. І розбудова національної архітектури правосуддя аж ніяк не суперечить його діяльності. Але масштаби злочинів, скоєних в Україні, такі, що сподіватися на покарання геть усіх воєнних злочинців, на жаль, видається ідеалістичним. Однак ми маємо зробити все, що від нас залежить, аби більшість постраждалих були поновлені в правах. |
«Це дуже складний і один із найболісніших процесів. Адже це — про суспільну свідомість і самоідентифікацію, звільнення від наративів російської пропаганди та щире бажання знати власне минуле. Але він є надзвичайно важливим. І це те «поле», на якому намагається грати РФ, спалюючи на окупованих територіях українські книжки, знищуючи або привласнюючи пам’ятки, нав’язуючи в школах власну програму. |
Примітки
ред.- ↑ Архівована копія. Процитовано 2024-07-22.