Маріуш Щигел

Маріуш Адам Щигел (пол. Mariusz Adam Szczygieł, 5 вересня 1966, Злотория) — польський журналіст і письменник.

Маріуш Щигел

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Думаю, люди люблять, коли щось цікаво написано. Чи про Мозамбік, чи про Японію, коли є захоплива розповідь про людину, її хочеться читати. Андрій Бондар, перекладач «Зроби собі рай», колись сказав, що мої тексти нагадують стриптиз. Тобто що я спершу знімаю рукавичку, тоді блузку і так далі. Я не показую всього спочатку, дозовано подаю оповідь.

Комунізм був красивий тільки як ідея. Тому комуністи повинні тільки мріяти. На мою думку, вони не мають права ні на що більше. Бо вони завжди все зіпсують і ще й знищать людей. Я не кажу, що капіталізм не нищить людей. Теж нищить. Але при капіталізмі можлива демократія, а при комунізмі вона неможлива.

Комунізм – це різновид хвороби. У Чехії 1948 року більшість прийняла комунізм з великою охотою і любов’ю, а в Польщі 1945 року більшість прийняла комунізм із ненавистю. Тепер обидва суспільства бачать, що були хворі. Дякувати Богу, виходимо з хвороби, і обидві демократії розвиваються добре.

По-перше, я маю не ображати свого героя, а отже, мушу відфільтровувати те, що може його образити. По-друге, не можу написати нудний текст, тож мушу фільтрувати речі нецікаві. Але весь текст мусить бути написаний чесно, себто мушу мати відчуття, що я не збрехав.

У світі немає нічого цікавішого, ніж інша людина.

Часом, коли журналістові не дозволять надрукувати щось в одній редакції, знаходиться інша, яка це надрукує. Свобода медій полягає в тому, що ми маємо можливість вибору. Хіба що чийогось тексту не хоче друкувати жодна редакція, тоді це означає, що це просто нефаховий текст.

Часто чую, що кожен мій репортаж читається як детектив, хоча не пишу кримінальних історій. Я люблю розповідати. Дуже. Але тільки коли пишу. Говорити не аж надто люблю.

Я вважаю, що я репортер, але скрізь у Європі, де виходять мої книжки, мене називають письменником.

Я не уявляю собі життя без письма, просто вмію це. Думаю, що писання є моєю формою контакту з людьми, а крім того, воно лікує мої комплекси. Я з дитинства хотів, щоб про мене говорили: «Це недурний хлопець». І письмо дає мені змогу довести людям, що я недурний. Але тут, здається, немає високої мети?