Мері Роуч
Мері Роуч (англ. Mary Roach) — американська письменниця у жанрі нон-фікшн.
Мері Роуч | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.У мене є розділ про втрату слуху у військових. Тут, у США, існує адміністрація ветеранів, яка займається медичними скаргами. І це[1] – найпоширеніша проблема з усіх. Люди, мабуть, думають, що це не надто велика проблема, але, знаєте, коли вам 35 чи 40, і ви не можете спілкуватися зі своїми дітьми... Це так важливо насправді[2]. |
І, можливо, це звучить тривіально, та захищати вуха – важливо, й особливо це може датися взнаки роки по тому. Дуже багато ветеранів мусять носити слухові апарати через зброю, з якої вони стріляють, через БТРи, в яких вони їздять – вони дуже гучні, й коли перебувати в них годинами, це також відбивається на вашому слуху[2]. |
У кінці моєї книги я розповідаю про один з моргів у містечку Довер, що на Східному узбережжі, де усі були вбиті[3]. Я була там на зустрічі медичних експертів, які розглядають кожен випадок, кожне вбите тіло. [...] Це телефонна зустріч в режимі реального часу між судово-медичним експертом та людьми, які рятували пораненого, й під час цієї зустрічі намагаються розглянути, що трапилося й чи слід було зробити щось по-іншому. Сидіти там, на цій зустрічі, де розглядали смерті п’ятьох молодих хлопців та дівчат – це було справді важко[2]. |
Перш ніж я почала писати цю книгу, я думала, що серед американських військових існує певний типаж. У мене був образ про них із фільмів і з мого загального розуміння того, чим займаються військові та чому вони вступають до війська. А потім я провела кілька років, беручи інтерв’ю в людей, і серед них були й медики, й науковці, й морські піхотинці, й члени екіпажів підводних човнів. І, можливо, якщо взяти людей з підводного човна або морських піхотинців, низькопоставлених службовців або генералів, то там можуть траплятися певні типажі, але всі вони також дуже різні[2]. |
Насправді я хотіла вирушити в Афганістан, але мені не дозволили, адже туди дозволяли їздити лише кореспондентам, а я працювала над довгостроковим проєктом. «Grunt» [4] – це таке слово, котре використовують для людини низького рангу, яка повинна робити все, що їй накажуть, а я не проводила часу з цими людьми. Але я точно скажу щодо медиків, дослідників та науковців, з якими спілкувалася – я була вражена їхньою відданістю цим чоловікам і жінкам та їхнім старанням спростити їм роботу[2]. |
Я пам’ятаю, як спілкувалася з деякими армійськими рейнджерами, які є свого роду елітною групою: вони добре підготовлені й дуже підтягнуті. І вони обурювалися на науковців, які казали, що вони мають носити, адже знали, що їм доведеться багато бігати, а температура може перевищувати сто градусів[5], тож це зробить їхню роботу важчою та ще небезпечнішою. І вони дуже обурювалися на людей, які сиділи за своїми столами в кондиціонованих офісах, розповідаючи про те, як вести війну, хоча самі ніколи не служили[2]. |
У випадку інфекції й рани, яка погано загоюється, допомагають личинки, адже вони їдять лише мертву тканину. Тому вони роблять природне очищення, і ці рани у плоті швидко відростають. Досить дивовижно, що ці личинки можуть зробити, і їх тепер використовують як медичний засіб, й тепер ви за рецептом можете отримати бинт із маленькою кліткою з личинками, які виконуватимуть свою справу у рані. Ось так еволюція мух від зла до добра стала цікавою «Меріроучівською» історією[2]. |
З книги «Вояки: цікава наука про людей на війні»
ред.Більшість затичок знижують рівень шуму приблизно на тридцять децибелів. Це добра допомога, коли маємо справу зі стабільним шумом на задньому плані – БМП «Бредлі», що лязкає гусеницями по асфальту (130 дБ), чи гвинтами гелікоптера «Блек гоук» (106 дБ). Тридцять децибелів – це не так мало, як може здатися. Збільшення рівня шуму лише на три децибели вдвічі зменшує тривалість впливу такого шуму на людину без ризику пошкодити слух[2]. |
Без застосування захисних засобів людське вухо може вісім годин на день витримувати вісімдесят п’ять децибелів (шум автотраси або заповненого людьми ресторану) без погіршення слуху. А при рівні шуму сто п’ятнадцять децибелів (бензопила) час безпечного впливу зменшується до півхвилини. Постріл із протитанкового гранатомета АТ-4 дає сто вісімдесят сім децибелів і лунає менш ніж секунду, та навіть такий ультракороткий вплив на незахищене вухо означає постійне зниження слуху[2]. |
Медексперт продовжує: «Накладення турнікета JETT». Це новий тип турнікетів, призначений для стиснення стегнових артерій у випадках, коли кровотеча виникає в місці з’єднання ноги та тулуба (Junctional Emergency Treatment Tool — засіб екстреної зупинки вузлових кровотеч). «Можливо, турнікет зсунувся під час транспортування.» Це ввічливий натяк на те, що турнікет був не там, де потрібно[2]. |
Медексперти не хочуть звинувачувати чи критикувати людей, які надавали першу допомогу. Замість називати посади чи імена вони кажуть «користувач пристрою»[2]. |
До нас не дійшли ні імена тих двох солдатів, ні назва битви, у якій їх було поранено. Ми знаємо тільки, що це було у Франції під час Першої світової війни, десь 1917 року. Нам відомо, що це сталося не взимку, тому що поранені пролежали «в кущах» сім днів. І тому що був сезон мух. |
Примітки
ред.- ↑ погіршення чи втрата слуху
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Довколовійськова наука в пошуках людського: інтерв’ю з Мері Роуч
- ↑ йдеться про тіла солдатів, яких доправити з зон конфліктів назад у США
- ↑ назва книги в оригіналі «Grunt: The Curious Science of Humans at War»
- ↑ а це понад 38 градусів за Цельсієм
- ↑ розріз передньої частини шиї