Мілліонщикова Віра Василівна

радянський і російський лікар

Мілліонщикова Віра Василівна (6 жовтня 1942, Ртіщево[1] — 21 грудня 2010, Москва) — радянський і російський лікар, одна із зачинателів паліативної медицини в Росії, засновник і головний лікар Першого московського хоспісу.

Мілліонщикова Віра Василівна

Цитати ред.

  •  

Як людина жила, так вона і вмирає. Коли я тільки починала, нас викликали на Комсомольський проспект, в розкішний генеральський будинок. Сказали, що в одній з квартир помирає жінка. «Ось тільки дочка у неї алкоголічка». Приходимо. Розкішна квартира, великий передпокій, ванна. А ямо навпроти дверей - кімната, і в ній сидить жінка літ тридцяти двох. Двері сусідньої кімнати закриті і приперті сумкою. А в сумці - кілограмів десять картоплі. Ми чуємо: «Прийшли? Там вона!» Відсуваємо картоплю, відкриваємо двері, а там, поперек ліжка, лежить абсолютно гола заклякла старуха зі спущеними на підлогу ногами - на клейонці, без простирадла. Задубіння - мінімум з добу. Перше бажання — задушити цю дівку, її дочку. Ми грюкнули дверима, йшли і копали дорогою всі урни, хотіли навіть розбили вікно. А потім я сказала: "Хлопці, а що ми знаємо про її життя? Чому вона пиячить? Може, мати у неї чудовиськом була?" Адже як ти живеш, так ти і вмираєш.[2]

 

Как человек жил, так он и умирает. Когда я только начинала, нас вызвали на Комсомольский проспект, в роскошный генеральский дом. Сказали, что в одной из квартир умирает женщина. «Вот только дочь у нее алкоголичка». Приходим. Роскошная квартира, большая прихожая, ванная. А прямо напротив двери — комната, и в ней сидит женщина тридцати двух лет. Дверь соседней комнаты закрыта и приперта сумкой. А в сумке — килограммов десять картошки. Мы слышим: «Пришли? Там она!» Отодвигаем картошку, открываем дверь, а там, поперек кровати, лежит абсолютно голая окоченевшая старуха со спущенными на пол ногами — на клеенке, без простыни. Окоченение — минимум сутки. Первое желание было — задушить эту девку, дочь ее. Мы хлопнули дверью, шли и пинали по дороге все урны, хотели даже разбить окно. А потом я сказала: «Ребята, а что мы знаем о ее жизни? Почему она пьет? Может, мать у нее чудовищем была?» Ведь как ты живешь, так ты и умираешь.

Примітки ред.