Нізамі Гянджеві
Нізамі́ Гянджеві́ (перс. نظامی گنجوی; бл. 1141 — бл. 1209) — класик перської поезії, мислитель, один з найбільших поетів середньовічного Сходу, писав перською (на основі арабського алфавіту). Його спадщину цінують як національну в Ірані, Азербайджані, Афганістані й Таджикистані.
Нізамі Гянджеві | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
- Дні свої волочити без друга — найгірша є біда.
- Душа гідна жалю, в якої друга нема.
- Закоханий сліпий. Та пристрасті зримі сліди
- Ведуть його туди, де зрячі не змогли б зайти.
- Буває, що любов мине сама,
- Не зачепивш ні серця, ні ума.
- Слово, що йде від серця, проникає в серце.
- Щоб отримати скарби щастя, використай всесилля слів.
- Якщо часом жало горя уражає в груди,
- Треба в ці дні броню терпцю, мій сину, не забути.
Література
ред.- (рос.) Большая книга афоризмов / сост. А. П. Кондрашов, И. И. Комарова. — Москва: РИПОЛ классик, 2008. — С. 596.