Нізамі́ Гянджеві́ (перс. نظامی گنجوی; бл. 1141 — бл. 1209) — класик перської поезії, мислитель, один з найбільших поетів середньовічного Сходу, писав перською (на основі арабського алфавіту). Його спадщину цінують як національну в Ірані, Азербайджані, Афганістані й Таджикистані.

Нізамі Гянджеві
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі


  • Дні свої волочити без друга — найгірша є біда.
Душа гідна жалю, в якої друга нема.


  • Закоханий сліпий. Та пристрасті зримі сліди
Ведуть його туди, де зрячі не змогли б зайти.
Буває, що любов мине сама,
Не зачепивш ні серця, ні ума.


  • Слово, що йде від серця, проникає в серце.


  • Щоб отримати скарби щастя, використай всесилля слів.


  • Якщо часом жало горя уражає в груди,
Треба в ці дні броню терпцю, мій сину, не забути.

Література

ред.
  • (рос.) Большая книга афоризмов / сост. А. П. Кондрашов, И. И. Комарова. — Москва: РИПОЛ классик, 2008. — С. 596.