Ніч перед боєм
«Ніч перед боєм» — оповідання українського письменника Олександра Довженка написане у 1942 році.
Цитати
ред.Ми йшли стежкою мовчки в густих лозах. Діди йшли попереду із сітками дуже повільно, ніби на звичайну нічну риболовлю, і, здавалося, не звертали жодної уваги ні на гарматну стрілянину, ні на рев німецьких нахабних літаків, — одним словом, увесь німецький феєрверк, що так замучив нас за останні дні важкого відступу, для них ніби не існував зовсім. |
Перед нами була тиха, широка Десна. За річкою крутий берег, а далі, пра-воруч, другий висип і лози. За лозами темні ліси, а над річкою і над лісами вечірнє небо, якого я ніколи таким ще не бачив. |
Це було на Десні, — почав знаменитий капітан, усміхнувшись. — Да... одним словом, звичайний наш український дід-рибалка перевернув мені тоді всю душу. Хто з бійців, які пізнали весь тягар торішнього німецького вторг-нення, не пам'ятає цього діда? Пригадуєте осінь? Що не річка, то й драма, то й діди, мов добрі річні духи. Вони були сміливі, діди оті, сердиті й не боялися смерті. (...) |
Човен м'яко вткнувся в річний пісок. Я вийшов із човна на берег абсо¬лютно спустошений і разом із тим якийсь неначе зовсім інший, новий. Я неначе втопив у Десні і свій жаль, і тугу, і розпач відступу. Я оглянувся. За Десною горіло. І червона заграва пожежі якось по-новому освітила мою душу. |
Я сидів у човні близько коло діда Платона. Я дивився на тиху чарівну і річку, і на берег, і на суворого кормчого діда, який піднімався наді мною на фоні урочистого неба. Мені здалося, що мене перевозять на той світ. Сором, і розпач, і невимовний жаль, і безліч інших гострих почувань охопили мою душу, і скрутили її, і пригнули. Прощай, моя рідна, дорога Десно. |
Джерела
ред.- Олександр Авраменко. Українська література. 8 клас. Київ "Грамота" 2021. Сторінка 140 - 145
