Ой верше мій, верше

Ой верше мій, верше — лемківська народна пісня. Одна із найпопулярніших лемківських пісень, є однією з найбільш виконуваних українських пісень.

Цитати

Ой верше мій, верше, Мій зелений верше, Юж мі так не буде, Як мі било перше.

Бо лемківські гори Долини прекрасни, Не можна забити Ні в біді, ні в щасти

Про пісню

Саме лемківська пісня «Ой верше мій верше» в інтерпретації Квітки Цісик принесла одну з перших важливих перемог кримськотатарській співачці Джамалі. Було чутно, як перегукується той біль депортації одного народу, пов'язаного з Україною, із другим народом, пов'язаним з Україною. — Про перемогу Джамали на музичному конкурсі "Нова хвиля"

	Післявоєнна Україна була буквально заглушена російськими бойовими піснями, підмосковними вечорами і ландишами. Вона наче втратила свій голос. Але тоді заспівали лемки — сестри Байко, і то був наш національний голос, українська лірична пісня. Цілі покоління співали «Гуцулку Ксеню», «Ой верше мій, верше», «Полетів бим на край світа»…
	— Євген Сверстюк

Не одному з нас на виселенні несла подих рідної землі пісня „Ой верше, мій верше…”.

Чув я ту пісню вже сотки разів і кожного разу захоплююся на ново. "Ой верше, мій верше, мій зелений верше..." Чудова мельодія, коли я почув її перший раз, мені сльози станули в очах з естетичного зворушення. Нарід, що створив таку пісню, мусить черпати з бездонної криниці духової культури... — Із записок вчителя (1940)

	Мені відчинили браму і я подався на станцію. Там стояв вантажний потяг з переселенцями з Лемківщини. У вагоні їхало кілька родин разом зі своїми меблями. Розказували, як нападали на їхнє село польські жовніри, вбивали невинних людей, грабували, що й заставило їх покинути рідну прадідівську землю. Я вперше почув, як лемки співали сумну задушевну пісню «Ой верше мій, верше», мелодія якої назавжди запала мені в душу: Ой верше мій, верше, Мій зелений верше, Юж мі так не буде, Юж мі так не буде, Як мі биво перше...
	— Модест Ріпецький (1945)

Ночами я лежала в тій зимній хаті і думала, як нам добре було вдома. Слези мі ся ляли потоками, я знала, же ми ніг'ди вже назад не вернемося. Споминала’м собі пісні, що’ м так любила співати...» Ой, верше мій, верше, Мій зелений верше. Юш мі так не буде, Як мі било перше… На єдно ся здаме – Ч орни очка маме. На друге ся здаме – Жадне нич не маме… «Дивуваламся, як той наш бідний нарід знав так співати про свою долю. Як єм жила вдома, то’ м ся не задумувла над тима піснями. А тепер мала’ м такий нестерпний жаль, що, часами мені ся здавало, що собі смерть зроблю. — Щоденник переселенки з Лемківщини (1947 рік)

	Спершу здається, що ніякої трагедії немає. Дівчина жила з мамою, потім закохалася у хлопця. Ну й що? Це з більшістю так буває. Але в ті часи, коли люди складали народні пісні, мораль була дуже жорстокою. Якщо хлопець «з чорними бровами», як співається в цій пісні, міг погуляти, піти і нічого не втрачав, то дівчина втрачала все. Ми знаємо, що дівчина, яка втрачала цноту до шлюбу, з боку суспільства стикалася з дуже великими санкціями. Пам’ятаємо Шевченкову «Катерину», де батьки з дому вигнали свою дитини. І у горян було теж саме. Дівчина могла втратити оселю, родину і вештатись безпритульною, не маючи де прихилити голову. І кожен зустрічний міг якоїсь кривди їй завдати. Звичайно, це повністю зламана трагічна доля, якщо якась жаліслива душа не підбере цю дівчину. Це таке в мене було уявлення, коли я замислилася над тим про що ця пісня. Я її так і заспівала. Інша річ, що коли ми вже приїхали до Львова ми зустрілися там із шансоньє, українською романсисткою Наталкою Криничанкою. Вона розвіяла оці мої уявлення і сказала, що нічого подібного і ніяких таких санкцій на тих теренах, де склали цю народну пісню на той час уже не було. Оскільки Лемки – це якраз така етнічна група, де жінка могла бути лідером, де жінка, навіть, могла приходити свататись, де фактично залишки матріархату були панівними і ця пісня «Ой, верше, мій верше…» спочатку була веселою . І от, власне, в одному з варіантів тексту співається замість «не любити хлопця з чорними бровами» - «не любити хлопців з чорними бровами», що вже значно грайливіше звучить. Але на моє виконання це вже не вплинуло, бо я мусила з душею виконати цю пісню і вкласти в неї початкову свою ілюзію та уявлення.
	— Люцина Хворост