Садовнича Олена Анатоліївна

Оле́на Анато́ліївна Садовни́ча (нар. 4 листопада 1967, Київ) — українська лучниця, призерка Олімпійських ігор.

Олена Садовнича

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Дуже хотілося виступити не гірше, ніж в Атланті, підтвердити свою майстерність і довести, що місце в збірній виборола недарма. Далося це нелегко: відбір на рівні країни походив неймовірно тяжко. Було багато сильних лучниць, довга лава запасних, висока конкуренція. Тоді ми могли виставити на Ігри не один, а два склади, рівні за силами. І, навіть незважаючи на травми в тому сезоні, мені вдалося витримати боротьбу і завоювати місце в нашій олімпійській команді.

Йога – це універсальна система, спрямована на вдосконалення тіла, духу й розуму. В екстремальних умовах – а до них можна віднести і Олімпійські ігри – вона допомагає зберігати емоційну рівновагу, «відпускати» думки і розслаблятися, коли це необхідно. Іншими словами, завдяки йозі можу не піддаватися стресовим станам, цілком володіти собою. На змаганнях такого рівня, як Олімпіада, це надзвичайно важливо.

Мій виступ в особистій першості в Сіднеї склався невдало. Після цього настрій був на нулі. А попереду – командні змагання. І тут несподівано прийшла допомога з боку наших яхтсменів. Вони жили не в Олімпійському селищі, а в декількох кілометрах від нього, і мали автомобіль. Дізнавшись про мій не найкращий стан, Олена Пахольчик й Ігор Матвієнко заїхали за мною, і ми разом вирушили кататися на яхті. Це була просто казка! Навколо природа незвичайної краси – океан, мальовничі береги... Весь негатив як рукою зняло. Повернулася до Олімпійського селища іншою людиною, з бойовим настроєм!

Наша олімпійська збірна була прикладом справжнього командного духу: кожен був готовий заради товаришів йти, як кажуть, і у вогонь, і у воду. Завжди поруч був надійний друг. І ми, коли мали «вікно» між тренуваннями і виступами, бігали вболівати за своїх колег з інших видів спорту – плавців, тенісистів...

На шляху до фіналу сперечалися з полячками, італійками, туркенями. Ми почувалися впевнено і показували дуже хорошу стрільбу. У фіналі зустрічалися з надзвичайно сильною командою з Південної Кореї — фаворитками турніру. Але і тут дали бій – виграли першу серію. Хоча в підсумку поєдинок склався не на нашу користь, та ми були дуже задоволені, що проявили характер, змогли показати себе з найкращого боку і завоювати срібні медалі.

Що ще сприяло успіху?.. Безумовно, величезне бажання здобути медалі. Що стосується мене, то ще на п'єдесталі в Атланті в 1996 році я відчула такі емоції, які ні з чим не порівняти. Хотілося знову це пережити. І Катя з Наталкою горіли бажанням здійснити свою найзаповітнішу мрію. «Срібло», здобуте в Сіднеї, стало їхньою першою олімпійською нагородою. Але одного бажання мало. В його основі має лежати колосальна праця протягом багатьох років. Нагорода Олімпійських ігор – це кульмінація всієї тієї роботи, яку ми виконали.

Я намагалася не дивитися на суперниць, а тільки бачити свою мішень, Головне — відключитись і не чути, які в опонентки результати. Якщо не вникати в її боротьбу, робити своє, не грати в її гру, а нав'язати свою — буде все гаразд. Найскладніше стріляти поруч з легким суперником, тому що мимоволі починаєш наче грати в піддавки. З сильним суперником цікавіше, тоді входиш в азарт...  Я повинна була її перемогти, відчувала, що вона може завагатися. Та раптом у першій серії стрільби виникли три незрозумілі «вісімки». Мені здавалося, що вітер дме, от я так і стріляла з поправкою, а вітер був несильний. Якби я робила добрі постріли, то він і не заважав би, а за сумнівів тільки додавав помилок. Я розпочала не зовсім упевнено, а потім добре відстріляла, стабільніше. Корейських спортсменок усі побоюються. Спочатку і я ладна була злякатися, а потім дивлюся, Кім стала стріляти слабкіше. От влучити б мені на початку у пару «дев'яток» чи в «десятку» — і суперниця склала б зброю.