Омар Хайям

Ома́р Хайя́м (1048 — 1131, повне ім'я: Гіяс ед-Дін Абу-ль-Фатх Омар ібн Ібрахім ель-Хайямі ен-Найсабурі) — перський поет, математик, філософ.

Омар Хайям

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

• Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,
  Ще жодному із нас не підживляв надій:
  Де знайде зігнуту під тягарем людину,
  Іще один тягар він накидає їй.

(Рубаї. 1 // С. 15)

• Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,
  Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:
  Того, що суджено, боятися не треба.
  Боюсь неправедно прожити на землі.

(Рубаї. 2 // С. 15)

• Як жалко, що мені, прихильнику вина,
  Дістався цей калам і келія тісна!
  Ти висох молячись, а я в шинку промок.
  Зате для мокрого й геєна не страшна!

(Рубаї. 3 // С. 15)

• Коли єство моє ліпив Творець із глини,
  Зарані відав він про всі мої провини.
  Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче
  В день суду ввергнути в палаючі глибини?

(Рубаї. 4 // С. 15)

• Настало свято. Злих думок воно немало зборе.
  Підчаший ллє у піалу вино, ясне й прозоре.
  Намордник посту, молитов оброть це свято зніме
  Із тих ослів, що ждуть його давно... О горе, горе!

(Рубаї. 5 // С. 16)

• Єсть бик у небесах, Волосожаром зветься;
  Є й під землею бик, що бачить не дається.
  Хто ж оком розуму погляне, той помітить,
  Що посередині табун ослів пасеться.

(Рубаї. 6 // С. 16)

Джерела

• Хайям, Омар. Рубаї / Пер. з таджицької-фарсі, вступна стаття та примітки Василя Мисика. — К.: Дніпро, 1965. — 100 с.
• Омар Хайям. Поеми