Отець Піо
Отець Пі́о з П'єтрельчи́ни (іт. Padre Pio da Pietrelcina, світське ім'я: Франче́ско Форджо́не, 25 травня 1887, П'єтрельчина, Італія — 23 вересня 1968, Сан-Джованні-Ротондо) — італійський католицький святий 20-го століття, відомий стигматик, благодійний діяч та чернець ордену капуцинів.
| Отець Піо | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.Завдяки Божій ласці ми знаходимося на початку Нового року. Чи побачимо його закінчення - лиш Бог знає. Цей рік повинен бути цілковито присвячений надолуженню за минулі гріхи й добрим постановам на майбутнє. Нехай, отже, разом з ними ідуть у парі й святі діла[1]. |
Коли людина терпить і боїться образити Бога, тоді вона перебуває далеко від гріха[1]. |
Любов не терпить зволікання. Три Царі, щойно прибувши до Ісуса, не пошкодували сил, щоб пізнати й полюбити Того, який під впливом Божої ласки завоював їхні серця, обдаровуючи такою любов’ю, яка хоче жертвувати себе, бо серце в своїй малості не може її вмістити й прагне далі передавати те, що його наповнює[1]. |
Нехай Дитятко Ісус буде Зорею, яка вестиме тебе пустелею теперішнього життя[2]. |
Ніколи не покладайся на себе саму. Всю надію покладай тільки на єдиного Бога[1]. |
Скажімо собі з абсолютною впевненістю правду: душе моя, почни сьогодні робити добро, бо досі ти не зробила нічого доброго. Чинімо так, тому що ми живемо в Божій присутності. Часто повторюймо собі: Бог мене бачить. У кожній моїй дії Він бачить мене, а також оцінює. Поводьмося, отже, так, щоб Бог не бачив у нас нічого іншого, крім добра[1]. |
Християнин, який забув про своє покликання, лише називається християнином[2]. |
Хто має час, нехай не витрачає його намарне й не чекає іншої хвилини. Не відкладаймо на завтра те, що можемо зробити сьогодні. Словами «я зроблю це пізніше» встелена дорога до пекла... і зрештою, хто може нас запевнити, що завтра ми ще будемо жити? Слухаймося, отже, царського пророка, який промовляє до нашого сумління: Коли почуєте Господній голос, не будьте твердосерді. Тож берімся до праці й почнім нагромаджувати духовні скарби, бо лиш той час, що втікає є нашою власністю. Не живімо ані вчорашнім часом, ані завтрашнім, бо ні минуле, ні майбутнє нам не підвладні[1]. |
Я відчуваю щораз більшу потребу з цілковитою довірою віддатися Божому милосердю, покладаючи лиш на Бога мою надію[1]. |
Якщо тебе переслідують спокуси, то це означає, що твоя душа подобається Богові[1]. |
Примітки
ред.
