Іва́н Петро́вич Па́влов (1849–1936) — російський фізіолог, творець науки про вищу нервову діяльність і уявлень про процеси регуляції травлення; засновник найбільшої російської фізіологічної школи; Нобелівська премія з фізіології та медицини «За роботу з фізіології травлення» (1904). Противник радянської влади.

Павлов Іван Петрович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Будь-яка справа не йде без справжньої пристрасті й любові.

  •  

Відпочинок — це зміна робіт.

  •  

Тільки пусті люди не мають прекрасного й величного почуття батьківщини.

  •  

Життя для тих красне, хто прагне до мети, якої постійно досягаєш, але вона все ще недосяжна.

  •  

Щастя людини — десь між свободою і дисципліною. Одна свобода без суворої дисципліни і правила без почуття свободи не можуть створити повноцінну людську особистість.

  •  

Моя віра — це віра в те, що щастя людству дасть прогрес науки.

  •  

Той, хто хоче розвивати силу волі, повинен долати перешкоди.

  •  

Радість, роблячи людину чутливішу до кожного биття життя, зміцнює тіло.

  •  

Ми брали цуциків із одного помету, та розділяли їх: половину тримали із самого народження у клітці, іншій — надвалась повна свобода. Всі тварини першої групи були надзвичайно трусливими, тормозимими малійшими змінами обстановки. У іншої цього не було.[1]

  •  

Академік Павлов зайнятий. Він помирає. — Ці слова приписують Іванові Павлову перед смертю[2]

Примітки

ред.

Джерела

ред.
  • Большая книга афоризмов / сост. А. П. Кондрашов, И. И. Комарова. — Москва: РИПОЛ классик, 2008. — С. 1036.
  • Мудрість віків: вибр. афоризми / упоряд. М. О. Пушкаренко. — К.: Богдана, 2009. — С. 50.