Пауло Фрейре
Пауло Фрейре (порт. Paulo Freire; 1921—1997) — бразильський педагог і психолог, почесний професор 29-ти університетів Європи та Північної Америки; реформатор шкільної освіти в Бразилії.
| Пауло Фрейре | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.«Педагогіка пригноблених»
ред.- Розділ 1
Щоб мати вічну можливість виявляти свою «великодушність», гнобителі повинні увічнити також і несправедливість. Несправедливий соціальний лад — це невичерпне джерело їхньої «великодушності», яке живиться смертю, відчаєм і злиднями.[1] |
Визволення — то є народження дитини, і воно так само болісне.[2] |
Насильство ініціюється тими, хто пригноблює, хто експлуатує, хто не може визнати інших особистостями, а не тими, кого пригноблюють, експлуатують та не визнають. […] Однак для гнобителів завжди саме пригноблені (яких вони, звісно, ніколи не називають «пригнобленими», а, у залежності від того, чи це місцеві селяни, чи ні, — «тими людьми» чи «сліпою й заздрісною масою», чи «дикунами», чи «тубільцями», чи «підривним елементом») є «невдоволеними», «насильниками», «варварами», «грішниками» чи «лютими», коли вони реагують на насильство гнобителів.[3] |
Для гнобителів поняття «людська істота» стосується лише їх самих, а інші люди — просто «речі».[4] |
Намагатись визволити пригноблених без їхньої вдумливої участі у визвольній діяльності означає розглядати їх як об'єкти, яких треба стерегти, щоб не спалили будинок. Це означає вести їх у популістську пастку й перетворювати їх у маси, якими можна маніпулювати.[5] |
Боротьба починається з визнання людиною того, що вона була зруйнована. Пропаганда, управління, маніпулювання — усі засоби домінування — не можуть бути інструментами її регуманізації. Єдиним ефективним засобом є гуманізуюча педагогіка, у якій революційні лідери встановлюють перманентний зв'язок із пригнобленими через діалог.[6] |
- Розділ 2
Бо ж без дослідництва, без практики не можна стати справжньою людиною. Знань набуваєш тільки через відкриття і перевірку відкриттів у процесі невтомних, пристрасних, неперервних, сповнених сподівання пошуків, що їх людські істоти здійснюють у світі, вкупі зі світом і одна з одною.[7] |
- Розділ 3
Революційні лідери йдуть до людей не з тим, щоб принести їм ідею «рятунку», а з тим, щоб дізнатися за допомогою діалогу з ними їхню об'єктивну ситуацію та їхнє усвідомлення цієї ситуації — різні рівні сприйняття самих себе і світу, у якому і з яким вони існують. Неможливо очікувати позитивних результатів від програми освітніх и політичних ді, неспроможної віддати належне індивідуальному баченню світу цими людьми. Така програма являє собою культурну аґресію, попри всі добрі наміри.[8] |
Це не наша роль — розповідати людям про наше бачення світу й намагатися вкласти в них це бачення. Наша роль — провадити з людьми діалог про їхні й нашу точки зору.[9] |
Я не можу мислити для інших чи без інших, так само як інші не можуть мислити за мене.[10] |
- Розділ 4
Діалог з людьми абсолютно необхідний для будь-якої справжньої революції. Це саме те, що робить її революцією, а не військовим переворотом.[11] |
Тих, хто завдяки осмисленню відчують нездійсненність чи невідповідність тієї або іншої форми дій (які потрібно відповідно відкласти чи замінити іншими), не слід звинувачувати в бездіяльності. Критичне осмислення — це також дія.[11] |
Але якщо не віриш в людей, то нема й причин боротися за їхнє визволення.[12] |
Саме тоді, коли більшості людей забороняється мати право брати участь в історії як Суб'єкти, починається їх пригноблення й відчуження.[13] |
Цілком справедливо буде сказати, що в процесі гноблення хтось пригноблює когось; але ми не можемо сказати, що в процесі революції хтось визволяє когось чи хтось визволяє сам себе, а лише можемо стверджувати те, що людські істоти у взаємодії між собою визволяють одне одного.[14] |
Якщо не можливо вести з людьми діалог до взяття влади, оскільки вони не мають досвіду діалогу, то так само не можливо цим людям прийти до влади, оскільки вони так само не досвідчені у здійсненні влади. Революційний процес динамічний, і саме в цій неперервній динаміці, у перебудовчій практиці людей разом з революційними лідерами й люди, і лідери вчаться й діалогу, і здійсненню влади. (Це так само очевидно, як і те, що людина вчиться плавати у воді, а не в бібліотеці.)[15] |
Щоб подати для осмислення пригнобленим і закріпаченим світ брехні, призначений для посилення їхньої відчуженості й пасивності, глобителі розробляють ряд методів, що попереджають будь-яке подання світу у вигляді проблеми, і показують його як фіксовану сутність, як щось дане — щось таке, до чого люди як прості глядачі повинні адаптуватися.[16] |
Примітки
ред.- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 28
- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 32
- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 39
- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 41
- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 49
- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 52
- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 54
- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 77
- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 78
- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 90
- ↑ а б Педагогіка пригноблених, 2003, с. 110
- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 111
- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 112
- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 115
- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 119
- ↑ Педагогіка пригноблених, 2003, с. 121
Джерело
ред.- Пауло Фрейре. Педагогіка пригноблених; Пер. : Олександр Дем'янчук. — К.: Юніверс, 2003. — 168 с. — ISBN 9667305686
