Пашко Атена-Святомира Василівна

Ате́на-Святоми́ра Васи́лівна Пашко́ (10 жовтня 1931, с. Бистриця, Дрогобицький повіт, Львівське воєводство — 20 березня 2012, Київ) — українська поетеса, громадська діячка, дружина В'ячеслава Чорновола.

Атена-Святомира Василівна Пашко

Атена Пашко і Вячеслав Чорновіл

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Атена – давньогрецька богиня мудрості. Батько, як викладач історії, сподобав собі таке ім'я і назвав мене Атеною. У родинах моїх знайомих сьогодні є дівчатка, які теж так називаються.

Вперше мої вірші сприйняв і поцінував Б.Антоненко-Давидович на початку 60-х років, знайшовши в них іскру Божу. Згодом дуже позитивну оцінку їм дав В.Чорновіл. Так уже вийшло, що він був моїм першим читачем, критиком і популяризатором творчості. Його думка мала для мене велике значення. Одного разу він сказав мені: «Ти навіть не уявляєш, як багато втрачаєш, відкладаючи поезію на другий план, виконуючи в першу чергу громадські і людські обов’язки».

Нам доведеться ще багато-багато працювати, щоби мати таку державу, якою її бачив В. Чорновіл.

Очевидно, що звитяга за правдою і маємо цьому безліч підтверджень. Тільки необхідно вірити й наполегливо трудитись для України, як це робив В'ячеслав Максимович.

Повірте, якби В'ячеслав Максимович жив, то й політика наша загалом велась би на зовсім іншому, на порядок вищому рівні. В. Чорновіл вмів переконувати, розумно і спокійно доводити сказане. Тому його слухали та поважали. Він користувався великою довірою у переважаючої більшості людей.

Родина була релігійна, свято дотримувалася народних звичаїв. Виховуючи моїх батьків, а згодом онуків, вони керувалися золотим правилом української народної педагогіки — виховувати дітей не словом, а власним прикладом. Закладені таким чином духовні і моральні вартості стають визначальним стрижнем людини і залишаються на все життя, попри обставини.

Спокуса порушити моральні табу така зваблива... Та це стає неможливим, коли ти усвідомлюєш, що зобов’язаний передати духовну естафету від дідів-батьків дітям-онукам.

Те що маємо незалежну державу, наш Гімн, Герб – це безперечно завоювання. Проте ми повинні спочатку зробити власну державу дійсно вільною й українською, і вже потім братися за вирішення інших питань.

Та коли людина живе в тоталітарній країні, вже саме дотримання моральних і духовних цінностей розглядається як непокора владі, як злочин. Я свідомо й органічно стала на шлях опору комуністичній системі. Такою мене зустрів Вячеслав. Ми відчули, що нас єднає спільність поглядів, що ми дві половинки одного цілого. Так і йшли поруч до однієї мети. До того трагічного дня...

У першу чергу отримати імунітет проти антикультури дитина повинна в родині. У школах теж має бути програма виховання несприйнятливості до нав’язуваних духовної і моральної ницості. На жаль, так не є сьогодні.

Я була собою, і Вячеслав це сприймав як належне, з його боку не було жодного тиску. Ми були в житті партнерами і обоє цим пишалися.

Я виросла в родині галицьких інтелігентів, учителів, які походили із заможних селянських родин. Коли я згадую своїх дідусів-бабусь з обох сторін, то найперше, що спадає на думку, — це доброзичлива щира атмосфера, яка панувала в родинах. Саме такий дух панував і в нашій сім’ї. Внутрішня інтелігентність була не набутою, а вродженою рисою.

Цитати з віршів

Із лябіринту ґрат, оглухлих стін без вікон, Із колонад втупілого конвою — Пливе труни набат над нашим чадним віком, Як чорнокрил печального гобою. [...] У панахидний час, смертію смерть поправши, у савані збілілого світання Вертається до нас, на клич землі, на завше Труни печать зболілого єднання. — На 19-те листопада 1989 р. (похорон Василя Стуса)

Джерела

• Пашко, Атена Василеві Стусові // Сучасність. — Нью-Арк, Нью-Джерсі: 1991. — № 9. — С. 36. — ISBN 0585-8364.