Пейо Яворов

Пейо Яворов (болг. Пейо Яворов, 1877—1914) — болгарський поет-символіст та революціонер.

Пейо Яворов

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

• Вигнанці нещасні, уламок нужденний
  народу-сміливця, що стогне від мук,
  нащадки рабині, чий рід незнищенний,
  і жертви звитяг, що здолали канчук, —
  зібрались далеко від отчої хати,
  на кожному блідості й туги печать,
  і п’ють... і співають про болі та втрати,
  як тільки крізь сльози можливо співать.

(«Вірмени» / Пер. з болг. Станіслав Реп’ях. — С. 79)

• У надвечірньому промінні
  горить морська далечина,
  вляглися хвилі білопінні,
  і вже стихія не страшна,
  і корабель летить так легко,
  потужний вітер до снаги,
  і гаснете в імлі далеко
  ви, рідні береги.
  <...>
  Руйнівників одвічних тюрем,
  нас підлий зрадник погубив,
  та деспот вироком похмурим
  в нас вірності батькам не вбив,
  ми можемо, вітчизно рідна,
  в серцях розпалювати жар,
  боротись — доля, слави гідна»!
  де твій стоїть вівтар.

(«В’язні» / Пер. з болг. Роман Лубківський. — С. 81–82)

• Усім життя нещадне в цинічнім збиткуванні
  печаті зла на лиця ударило глумливо.

(«Друзі» / Пер. з болг. Василь Моруга. — С. 93)

Джерело

• Яворов, Пейо. Лірика / Пер. з болг.; Упоряд., передм. Василя Моруги. — Київ: Дніпро, 1988. — 171 с.