Пейо Яворов (болг. Пейо Яворов, 1877—1914) — болгарський поет-символіст та революціонер.

Пейо Яворов
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати ред.

  • Вигнанці нещасні, уламок нужденний
    народу-сміливця, що стогне від мук,
    нащадки рабині, чий рід незнищенний,
    і жертви звитяг, що здолали канчук, —
    зібрались далеко від отчої хати,
    на кожному блідості й туги печать,
    і п’ють... і співають про болі та втрати,
    як тільки крізь сльози можливо співать.
(«Вірмени» / Пер. з болг. Станіслав Реп’ях. — С. 79)
  • У надвечірньому промінні
    горить морська далечина,
    вляглися хвилі білопінні,
    і вже стихія не страшна,
    і корабель летить так легко,
    потужний вітер до снаги,
    і гаснете в імлі далеко
    ви, рідні береги.
    <...>
    Руйнівників одвічних тюрем,
    нас підлий зрадник погубив,
    та деспот вироком похмурим
    в нас вірності батькам не вбив,
    ми можемо, вітчизно рідна,
    в серцях розпалювати жар,
    боротись — доля, слави гідна»!
    де твій стоїть вівтар.
(«В’язні» / Пер. з болг. Роман Лубківський. — С. 81–82)
  • Усім життя нещадне в цинічнім збиткуванні
    печаті зла на лиця ударило глумливо.
(«Друзі» / Пер. з болг. Василь Моруга. — С. 93)

Джерело ред.

  • Яворов, Пейо. Лірика / Пер. з болг.; Упоряд., передм. Василя Моруги. — Київ: Дніпро, 1988. — 171 с.