«Податко́вий майда́н» — масові мітинги та протести в Україні проти ухвалення Верховною Радою України проекту нового Податкового кодексу. Тривали у листопаді—грудні 2010 року. Відбувалися в найбільших містах України. Наймасовіші мітинги та демонстрації проходили на Майдані Незалежності у Києві.

Активісти «Відсічі» під час Податкового майдану (Київ, 2010).
Вікіпедія
Вікіпедія

Повну перемогу мітингувальники не отримали, Податковий кодекс було ветовано лише частково. Податковий майдан став першим масовим антиподатковим протестом у незалежній Україні.

Цитати ред.

  •  

Я бачу настрій народу, ступінь готовності людей й організованості їх лідерів. І точно можу сказати: прямо зараз революції не буде. Тому що більшість цих людей вперше беруть участь у таких акціях, і не знають, як це робити. Це початок кінця режиму Януковича, але це ще не нова революція. Також для революції не вистачає організації, бо те, що відбувається на Майдані, — стихійний народний протест. В цьому, звичайно, є свої плюси, бо неможливо його просто так задавити. Адже щоб все це припинилося, треба заарештувати сотні чи тисячі людей. Але більшість суспільства Податковий Кодекс не хвилює, це хвилює риночників та активну частину населення. Звичайно, ціни після прийняття Кодексу будуть вищі, але більшість народу про це не знає[1].

  Михайло Свистович
  •  

Можна показати, що на протести треба виходити також простим громадянам, а не тільки риночникам-підприємцям. Але для цього необхідно провести з людьми величезну роботу, і для цього навіть є ресурси. Підприємці мають гроші, хоч і невеликі, але якщо один підприємець витратить сто гривень в місяць на листівки, ними можна засипати всю Україну до кінця року.
Тобто іншим людям не обов’язково бачити ціни, хоча якщо вони побачать їх чи коли почнуть потерпати від Податкового Кодексу, то вийдуть на вулиці. Та якщо б всі підприємці піднялись, влада впала би за тиждень. Бо підприємців у нас не менш мільйона. І якщо Податковий Кодекс введуть в дію, це може призвести до революції або народного бунту без народу, тобто без підтримки інших частин населення[1].

  Михайло Свистович

Примітки ред.