Познер Володимир Володимирович

Володимир Володимирович Познер (рос. Владимир Владимирович Познер; нар. 1934) — російський, американський, французький та радянський тележурналіст, телеведучий, мемуарист.

Познер Володимир Володимирович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

	Ми всі кольорові тією чи іншою мірою. Немає ні реально білих, ні «чорних», ні жовтих. Але є расизм і поєднане з ним трохи сором'язливе прагнення підкреслювати свою «особливість». Пам'ятаю, батько казав, що у Радянському Союзі немає расизму, немає антисемітизму, зі сміхом розповідав, як після революції жорстко боролися з цим, і люди замість «выжидаю трамвай» говорили «выеврейеваю трамвай». Я ще повернуся до цього питання, але не можу не сказати про той розгул расизму, крайнього націоналізму, шовінізму, яким охоплена нинішня Росія. Таке враження, що ніякого Радянського Союзу з його «дружбою народів» і не було (а чи була вона, ця дружба?) І все повернулося до царської імперії з її чорними сотнями, спілками Михаїла Архангела та іншими принадами. В інтелігентському середовищі не вважається непристойним (вже не кажу - ганебними) висловлювання типу «терпіти не можу "чорних"», «усі чеченці - злодії та вбивці» і настільки ж «гарні» судження про грузин, вірмен, азербайджанців, казахів, узбеків, таджиків і так далі - список нескінченний. Поступово я приходжу до висновку, що Росія - країна расистів. І вражає те, що ні керівництво, ні церква, ні навіть правозахисники не вважають за потрібне протистояти цьому.
	Мы все цветные в той или иной степени. Нет ни реально белых, ни «черных», ни желтых. Но есть расизм и сопряженное с ним чуть стыдливое стремление подчеркивать свою «особливость». Помню, отец говорил, что в Советском Союзе нет расизма, нет антисемитизма, со смехом рассказывал, как после революции жестко боролись с этим, и люди вместо «поджидаю трамвай» говорили «подевреиваю трамвай». Я еще вернусь к этому вопросу, но не могу не сказать о том разгуле расизма, крайнего национализма, шовинизма, которым охвачена нынешняя Россия. Такое впечатление, что никакого Советского Союза с его «дружбой народов» и не было (а была ли она, это дружба?) и все вернулось к царской империи с ее черными сотнями, союзами Михаила Архангела и прочими прелестями. В интеллигентской среде не считаются зазорными (уж не говорю — позорными) высказывания типа «терпеть не могу «черных», «все чеченцы — воры и убийцы» и столь же «лестные» суждения о грузинах, армянах, азербайджанцах, казахах, узбеках, таджиках и так далее — список бесконечен. Постепенно я прихожу к выводу, что Россия — страна расистов. И поразительно то, что ни руководство, ни церковь, ни даже правозащитники не считают нужным противостоять этому.

	Американців, на мій погляд, відрізняють деякі абсолютно чудові риси: дивовижна та зовсім не європейська відкритість, дивовижне та зовсім не європейське почуття внутрішньої свободи, дивовижне та зовсім не європейське ставлення до роботи. Є, звичайно, й риси інші - теж не європейські: зокрема, відсутність цікавості до всього, що не є американським, досить низький рівень шкільної освіти.
	Американцев, на мой взгляд, отличают некоторые совершенно замечательные черты: удивительная и совсем не европейская открытость, удивительное и совсем не европейское чувство внутренней свободы, удивительное и совсем не европейское отношение к работе. Есть, конечно, и черты иные — тоже не европейские: в частности, отсутствие любопытства ко всему, что не является американским, довольно низкий уровень школьного образования.

	Це трагедія, що Володимир вибрав православ'я. У протестантських країнах найвищі рівні життя, розвитку демократії і найбільша соціальна рівність. Католицькі країни йдуть на другому місці. На останньому місці — православні. Я стверджую, що це результат давно зробленого вибору релігії
	Это трагедия, что Владимир выбрал православие. В протестантских странах самые высокие уровни жизни, развития демократии и самое большое социальное равенство. Католические страны идут на втором месте. На последнем месте — православные. Я утверждаю, что это результат давно сделанного выбора религии.

Я дуже погано знаю Україну, я не жив у середовищі українців. Я тільки знаю — нехай це і не викличе великої любові до мене, — що в сталінських таборах було багато українців. Серед наглядачів. Чи говорить це про щось? Не знаю — Я, конечно, очень плохо знаю Украину, не жил среди украинцев. Я только знаю, и это, конечно, сейчас не вызовет никакой любви ко мне, что в лагерях сталинских среди надзирателей было очень много украинцев. Это я знаю точно. Говорит ли это о характере? Не знаю, не могу сказать.

Джерела

• Прощание с иллюзиями