Поль Верлен

По́ль Марі́ Верле́н (фр. Paul Marie Verlaine; * 30 березня 1844, Мец — † 8 січня 1896, Ежен) — французький письменник, поет, символіст.

Поль Верлен

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

• Очі юнаків палають вогнем, але очі старців випромінюють світло.

Вірші

• Давно мені якась незнана жінка сниться,
  Що любить так мене, як я її люблю,
  Та образу її ніяк не уловлю —
  Щоразу та й не та, щось мусить відміниться.

(VI. Марення / Пер. з фр. Миколи Лукаша // С. 33)

Варіант:

• Буває часто це в чуднім звабливім сні:
  Неначе жінку я незнану зустрічаю,
  І одне одному ми любі до одчаю,
  І кожен раз вона немов та сама й ні.

(VI. Мій звичний сон / Пер. з фр. Григорія Кочура // С. 34)

• Зір мов у статуї, а голос недзвінкий,
  Немов віддалений, притемнений такий,
  Як у покійників, що їх забуть несила.

(VI. Марення / Пер. з фр. Миколи Лукаша // С. 33)

Варіант:

• А голос тихий? В нім — далеке відбиття
  Коханих голосів, що більш їм не звучати.

(VI. Мій звичний сон / Пер. з фр. Григорія Кочура // С. 34)

• Кудись іду,
  У даль бліду,
     З гір в долину,
  Мов жовклий лист
  Під вітру свист —
     В безвість лину.

(V. Осіння пісня / Пер. з фр. Миколи Лукаша // С. 51)

Варіант:

• Вийду надвір —
  Вихровий вир
     В полі млистім
  Крутить, жене,
  Носить мене
     З жовтим листям.

(V. Осіння пісня / Пер. з фр. Григорія Кочура // С. 52)

• Найперше — музика у слові!
  Бери ж із розмірів такий,
  Що плине, плистий і легкий,
  А не тяжить, немов окови.
  
  Не клопочись добором слів,
  Які б в рядку без вад бриніли,
  Бо наймиліший спів — сп'янілий:
  Він невиразне й точне сплів.

(Поетичне мистецтво / Пер. з фр. Григорія Кочура // С. 122)

• Так тихо серце плаче,
  Як дощ шумить над містом
  Нема причин неначе,
  А серце ревно плаче!

(«Так тихо серце плаче…» / Пер. з фр. Максима Рильського // С. 82)

Варіант:

• Із серця рветься плач,
  Як дощ іллється з неба.
  Від зради чи невдач,
  Відкіль цей тужний плач?

(«Із серця рветься плач…» / Пер. з фр. Миколи Лукаша // С. 83)

• Ячать хлипкі,
  Хрипкі скрипки
     Листопада…
  Їх тужний хлип
  У сепця глиб
     Просто пада.

(V. Осіння пісня / Пер. з фр. Миколи Лукаша // С. 51)

Варіант:

• Неголосні
  Млосні пісні
     Струн осінніх
  Серце тобі
  Топлять в журбі,
     В голосіннях.

(V. Осіння пісня / Пер. з фр. Григорія Кочура // С. 52)

Джерело

Верлен, Поль. Лірика / Пер. з французької Максима Рильського, Миколи Лукаша та Григорія Кочура. — К.: Дніпро, 1968. — 174 с.

• Уклад. Л. В. Лапшина. Мудрість тисячоліть. Притчі та афоризми. — Харків: Віват, 2019. — 320 с. — ISBN 978-617-7151-54-7