Праксеологія
Праксеологія та праксіологія (від грец. πράξις — дія та грец. λογία} — мова, вчення) — галузь досліджень, що вивчає людську діяльність, зокрема в аспекті її ефективності.
Людвіг фон Мізес про праксеологію у "Людській діяльності"
ред.
- Трансформацію учення, яке започаткували економісти класичної школи, була завершена тільки сучасною суб'єктивною економічною теорією, яка перетворила теорію ринкових цін у загальну теорію людського вибору.
- Існують дві гілки наук про людську діяльність: праксеологія та історія.
- Досвід, з яким мають справу науки про людську діяльність, завжди являє собою складні явища. Щодо людської діяльності не можна ставити лабораторних експериментів. Ми не маємо можливості спостерігати зміну тільки одного елемента за умови, що усі інші обставини події залишаться незмінними. Історичний досвід як досвід складних явищ не надає нам фактів у тому значенні, в якому цей термін використовується в природничих науках для позначення ізольованих подій, які перевіряються в експериментах. Дані, повідомлені історичним досвідом, не можна використовувати як матеріал для створення теорій і передбачення майбутніх подій. Будь-який історичний досвід не тільки відкритий для різних інтерпретацій, але насправді й інтерпретується в різні способи.
- У царині людської історії праксеологія забезпечує обмеження, подібні до тих, що їх експериментально підтверджена теорія накладає на пояснення і розуміння конкретних фізичних, хімічних та психологічних подій. Праксеологія теоретична і систематична, а не історична наука. Її предметом є людська діяльність як така незалежно від зовнішніх, випадкових та індивідуальних обставин конкретних дій. Її знання суто формальне і загальне безвідносно до матеріального змісту та індивідуальних характеристик конкретної події. Вона націлена на знання, дійсне для всіх випадків, умови яких точно відповідають її припущенням і висновкам. Її твердження і теореми не виводяться з досвіду. Так само як у логіці та математиці, вони апріорні. Ці твердження не підлягають верифікації або фальсифікації на основі досвіду і фактів. Вони логічно і за часом передують будь-якому розумінню історичних фактів. Вони становлять необхідну умову будь-якого уявного розуміння історичних подій. Без них ми не зможемо побачити в перебігу подій нічого, окрім калейдоскопічного миготіння і хаотичної плутанини.
- Відправний пункт праксеології — не вибір аксіом або рішення про процедури, а роздуми про сутність діяльності. Немає такої діяльності, в якій категорії праксеології не прояявлялися б сповна й досконало. Немає такого мислимого виду діяльності, де засоби і цілі, витрати і результати не були б чітко помітними й не могли б бути точно відокремленими одне від одного. Немає нічого, що відповідало б економічній категорії обміну лише приблизно і неповно. Є тільки обмін і не-обмін; і стосовно будь-якого конкретного обміну всі загальні теореми, що стосуються обміну, є дійсними в усій своїй суворості та з усіма наслідками, що випливають із них. Не існує жодних переходів від обміну до не-обміну або від прямого обміну до непрямого обміну. Досвід, що суперечить цим твердженням, відсутній.
- Праксеологія займається діяльністю окремих людей. І лише в процесі її досліджень з'являється знання про людську співпрацю, а соціальна діяльність трактується як особливий випадок більш загальної категорії людської діяльності як такої.
- Цей методологічний індивідуалізм завжди піддавався лютій критиці різних метафізичних шкіл і зневажливо називався номіналістичною помилкою.