Прима Роман Андрійович

Роман Андрійович Прима (6 листопада 1981, Чернігів, Україна) — український біатлоніст, учасник Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та етапів кубка світу з біатлону, старший брат українського біатлоніста Артема Прими.

Прима Роман Андрійович

Стаття у Вікіпедії

Цитати

«Сім'я у мене дуже велика. Вже навіть і своя родина є: дружина та син, якому незабаром буде три роки. Я за ними сумую, люблю їх добряче. Звісно, ми мало часу проводимо разом, часто на зборах, змаганнях. Коли є можливість, завжди беру їх із собою, але це виходить не часто. А біатлонна сім'я у нас велика. Не можна сказати, що я зовсім молодий спортсмен, як уже 10 років у збірній. До збірної я загалом рано потрапив. Батько у мене був спортсменом, щоправда, займався спортом несерйозно. А мене у 6 років віддав на гімнастику, ось із того часу я у спорті. Спортсменом мріяв бути завжди, хоч спочатку мріяв про футбол. Але секція, де я займався, перестала працювати. Мої батьки дружать із батьками Оксани Хвостенко, вони й сказали батькові, мовляв, хай Роман спробує займатися біатлоном. Спершу мені там не дуже сподобалося. Кросом я біг добре, а от коли почали стріляти, якось не дуже вийшло. Тут, на одних змаганнях, я посів друге місце, і тренер Ворчак Олександр Васильович сказав мені: «У тебе все є, а стріляти навчимо». Так я почав у 15 років займатися біатлоном, а через рік, узимку 1997 року, потрапив на перші свої юнацькі Олімпійські Ігри у Швеції. Все виходило, було певне зростання, і за 3 роки я потрапив до збірної. Юніорські змагання проходили для мене не зовсім вдало, часто був п'ятий – шостий. Виходить, до медалі мені постійно не вистачало одного пострілу. Так склалося начебто і не все погано, але моє спортивне зростання припинилося. Не знаю, чим це пояснити, можливо тим, що в мене немає особистого тренера, а в юнацькій збірній був. Десь треба підказати, допомогти, я молодий ще зовсім був, і не вистачало досвіду. А тепер коли досвід з'явився, не завжди все виходить. Здебільшого мене стрільба підводить. Якщо почну справлятися зі своїми емоціями, то й стрілянина налагодиться. Адже на тренуваннях все нормально, всі нулі, а як приходять змагання, і починається…» — про те, що в родині люблять біатлон в інтерв'ю Роман Прима: У меня есть мечта... (24 грудня 2010 року)

«Просто лижі – це не так цікаво. Тут емоції цікавіше. Все непередбачувано, їдеш у десятці, добре вистрілиш: ти вже у трійці. Ні, я з дитинства мріяв бути спортсменом. Просто займався багатьма видами: легкою атлетикою, футболом, бойовими мистецтвами. Шукав себе де проявити. У нас у Чернігові є ліс, ми з батьком кожних вихідних з дитинства на лижах туди ходили. З дитинства, мабуть, було закладено фундамент» — про те чому обрав не лижні гонки в інтерв'ю Роман Прима: У меня есть мечта... (24 грудня 2010 року)

«Мама - добре. Вона знає, що старший син пішов у спорт, не буде десь «хитатися». А потім я й брата забрав у спорт. Батьки були не проти. Артем дивився на мене і потім пішов, скуштував, сподобалося. Він займався починав разом із Сергієм Семеновим. Так і вийшло, що потрапив до команди, спочатку молодіжної, потім уже до другого складу збірної». — про те, як мама ставиться до професії в інтерв'ю Роман Прима: У меня есть мечта... (24 грудня 2010 року)

«Хочу, адже спорт виховує, це та сама армія, тільки трохи інші умови. Думаю, що всі люди, які потрапляють до великого спорту, не шкодують про це. Є в людини своє «Я», його треба виявити. Ось у спорті це і можна зробити... Варто, звісно. У мене є свої цілі, я хочу їх досягти. Є весна, відпустка, правда невелика, я її завжди проводжу з сім'єю. Дружина вже звикла, та й знала, за кого виходить заміж». — про майбутнє сина в інтерв'ю Роман Прима: У меня есть мечта... (24 грудня 2010 року)

«Вона, щоправда, ще в інституті займалася танцями у студентському колективі. До моєї роботи ставиться нормально, з розумінням. Хоча всяке буває, я часто ставлю себе на її місце, як було, якби вона була спортсменкою, а я сидів удома. Це важко. Ще коли дитини не було – це одна, а тепер – зовсім інша. Нещодавно я тиждень із ним удома був, водив у садок, тоді реально зрозумів, як це важко. Дружину звуть Аліна, познайомилися ми з нею у Сумах, вона там жила. 330 кілометрів від Чернігова – не так багато. Мій друг познайомив нас. Щойно її побачив, зрозумів – це вона. До весілля зустрічалися три роки. Щоправда, із трьох років ми разом були близько півроку». — про свою дружину в інтерв'ю Роман Прима: У меня есть мечта... (24 грудня 2010 року)

«Я прислухаюся до всіх думок. Кожна людина говорить своє, але це не означає, що він абсолютно правий. А я від кожного потроху можу взяти. Є, звичайно, такі люди, які несуть негатив, але таке пропускаю повз. Пройшло і все. Я слухаю всіх тренерів, вони досвідчені люди і беру для себе все корисне. Завжди прислухаюся до свого особистого тренера Олександра Васильовича, ніхто мене краще не знає, аніж він. Останнім часом ми рідко бачимося. Але я завжди прислухаюся до його порад, він каже мудрі речі. Дружину я теж слухаю, але роблю як вважаю за потрібне». — про те, чия підтримка найважливіша в інтерв'ю Роман Прима: У меня есть мечта... (24 грудня 2010 року)