Рибчинський Юрій Євгенович

український поет, драматург, сценарист

Ю́рій Євге́нович Рибчи́нський (нар. 1945) — український поет, драматург, сценарист, заслужений діяч мистецтв України, один із основоположників сучасної української естрадної пісні.

Рибчинський Юрій Євгенович
Ю.Е. Рыбчинский.tif
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

А ми живем — напередодні. [1]
  •  

Я так само, як і ви, народився в державі, в якій з дитинства щось заважає. Якщо прибрати все, що заважає, то ми, мабуть, помремо. Мене роздратовує те авторське право, яке в нас існує, бо це не авторське право, а система, яка кожного дня мене обкрадає. Це — перше. І друге — я чекаю, коли, нарешті, до влади прийдуть люди, в яких не буде нічого від минулого. Як би там не було — і в минулому ж були якісь чудові речі, — але коли в крові сидить комуністична ідеологія, ти себе тисячу разів можеш оголосити ким завгодно, все це нісенітниця. Мене дратує, що досі не відбувся такий процес, аналогічний до Нюрнберзького, на якому б судили не людей, а ідею. Адже вона принесла стільки страждань цій країні, а ми так спокійно до цього ставимося, це означає, терор повторюватиметься багато разів[1].

  •  

Перше, що б я зробив — запровадив би мораторій на будь- яку партійність. Я б скасував на 5, а краще — на 10 років ці політичні справи. Політична чехарда після однопартійної системи лишень зашкодила Україні. Друге — за поширення — в будь-якому вигляді, друкованому чи словесному — комуністичних ідей карав би мало чи не стратою. Для того, щоб ця країна взагалі забула, що це таке! Краще не знати навіть цього минулого — хто такий Сталін, хто такий Ленін та інші. Нова ідеологія повинна триматися на трьох китах: християнська релігія, українська мова і створення нової української культури. — На запитання про свою ідею способу облаштування України (12.12.2001)[1]

  •  

Певно, сама доля подарувала мені зустрічі і спілкування спершу з Лесем Степановичем, а згодом з Євгеном Олександровичем. З Танюком я познайомився ще школярем — тоді Лесь навчався на режисерському факультеті Київського театрального інституту. Він старший за мене на 7 років, і в юності це дуже відчувається. На той час Танюк уже видав поетичну збірку, мав певний мистецький досвід. До того ж, він багато дав мені як професіонал — допоміг пізнати і збагнути творчість Тараса Шевченка, Євгена Плужника, Миколи Зерова, Леся Курбаса, Максима Рильського, Павла Тичини. Причому не ту, хрестоматійну, що пропонувала офіційна радянська наука, а зовсім іншу. Таким чином мені вдалося значно швидше освоїти зовсім інший духовний материк, пройти професійні щаблі становлення як поет. Перші свої вірші Євгену Євтушенку я віддав, ще коли навчався в десятому класі. Для мене він — справжня школа, тодішній кумир мільйонів шанувальників поезії. Як колись Євтушенко, Вознесенський і Рождественський у чомусь хотіли бути схожими на Маяковського, так само багато хто з нас, тодішніх початківців, прагнули «стати» Євтушенком. Він прихильно поставився до моїх творів, і цю дружбу ми зберігаємо й донині. — Про Леся Танюка та Євгена Євтушенка[2]

ПриміткиРедагувати