Руслан і Людмила

Руслан і Людмила — поема російського поета Олександра Пушкіна.

Фронтиспіс першого російського видання 1820 року

Цитати

	Чув я істину бувало: Хоч чоло широке, та мозку мало!
	Слыхал я истину бывало: Хоть лоб широк, да мозгу мало!

	Я щодня, повставши зі сну, Дякую сердечно Богу За те, що в наші часи Чарівників не так вже й багато.
	Я каждый день, восстав от сна, Благодарю сердечно Бога За то, что в наши времена Волшебников не так уж много.

	Збулися давні мрії, Збулися палкі бажання!
	Сбылись давнишние мечты, Сбылися пылкие желанья!

	І нарешті я щасливий буду, Спокійно світ покину цей - І в подяці моїй Твій ляпас забуду.
	И наконец я счастлив буду, Спокойно мир оставлю сей - И в благодарности моей Твою пощёчину забуду.

	Хоч сумно жити, мої друзі, Однак жити ще можливо.
	Хоть грустно жить, друзья мои, Однако жить еще возможно.

	Блідніла ранкова тінь, Хвиля сріблилась у потоці, Сумнівний народжувався день На затуманеному сході.
	Бледнела утренняя тень, Волна сребрилася в потоке, Сомнительный рождался день На отуманенном востоке.

	Там руський дух… там Руссю пахне!
	Там русский дух… там Русью пахнет!

Джерела

• Руслан і Людмила. Олександр Пушкін