Савченко Павло Григорович

Павло́ Григо́рович Са́вченко (*16(28) липня 1887 с. Жабки (від 1930 р. — Луценки Лохвицького району Полтавської області) — поч. 1920 поблизу Харкова) — український поет-символіст, перекладач.

Савченко Павло Григорович

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Ах, після клекоту пропелера
І після сюркоту сирени
Ціна вам, лірики, півгеллера,
А то ще менше, як про мене.

(Декламаторам хуторської ери // С. 186)

• Земля і небо борються в мені,
  І хто кого подужає — не знаю.
  Люблю простори неба осяйні
  І до землі любов велику маю.

(«Земля і небо борються в мені…» // С. 43)

• На першім плетиві осінніх павутинок
  Тремтить останній промінь сонця.

(Осінні павутинки // С. 118)

• Не казитимуться громи,
  Не розколеться земля —
  Лише стане ясно, хто ми
  Й нащо молот в коваля.
  
  Лише очі новим блиском
  Згідно здіймуться у нас.
  І почутиться, що близько
  Час великий, судний час.

(Передсудне // С. 73)

• О білий мармуре жорстоких рук!
  О маче уст, ні разу не цілований!
  Кладусь знесилений до мук,
  Розпукою схрестований.

(«О білий мармуре…» // С. 111)

• О як мені, о як мені з тобою бути, жалю мій!
  О як мені тебе, мій кревний, вгамувати,
  Якою цяцькою прогнати веред твій,
  Якими люлями заколихати?

(Жаль («О як мені, о як мені з тобою бути…») // С. 107)

• Останній хліб оце спечуть,
  І як його тепер дістати?
  Прийдеться з голоду, мабуть,
  В холодній хаті умирати.

(Думи // С. 43)

• Сиві хмари з північного краю,
  Журавлів попід хмарами зграї.
  Низом жовтого листу танок.
  Від весільних весняних мелодій
  Тільки спомин солодкий, та й годі,
  Заплітається в лиштву думок.

(Осінь // С. 99)

• Тихо. Темно. Таємничо.
  В небі. Долі. У мені.
  Спокій кинутих капличок
  Кинув склепи кам'яні.

(«Тихо. Темно. Таємничо…» // С. 105)

• Там, де чувся брязкіт зброї, —
  Прошуміла пісня крил.
  Пісня волі молодої,
  Пісня визволених сил.

(Дзвони визволення // С. 152)

• Я маю гордість бунтаря,
  Я збувся гонору свого,
  Щоб не пропасти «за царя»
  І «вірнопідданих» його,
  Забитих до нестями
  Його «святими» батогами.

(Дві гордості // С. 144)

Джерело

• Савченко, Павло. Червоний вечір: поезії. — К.: Радянський письменник, 1991. — 207 с.