Сандулесу Лілія Василівна

Лі́лія Васи́лівна Сандуле́су (Сандуле́са) (нар. 28 лютого 1958, с. Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область) — українська і молдавська співачка. Народна артистка України.

Сандулесу Лілія Василівна

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати Лілії Сандулесу

Скільки себе пам’ятаю — стільки співаю. Була на городі — співала, зайшла у сад — співала… Співала у школі на всіх концертах. Потім у сільському клубі. А потім заспівала серйозно: це було після Всесоюзного фестивалю художньої самодіяльності. На ньому були представники з філармоній, а серед них — львів’янин Юрій Шаріфов, який організував групу, тоді це називалося вокально-інструментальний ансамбль «Жива вода», а мене запросив у цей ансамбль солісткою. — 14.03.2013

Від бабусі [талант]. Вона мене вчила. Бабуся навчила мене гарних манер. Вона хотіла, щоб я співала. Чого не можу сказати про батьків. Казали, що це за професія — співачка. Хотіли, щоб я мала «щось серйозне» в руках, якусь поважну спеціальність, скажімо, бухгалтера, економіста. Минуло 15 років, я стала заслуженою артисткою, мама ходила на концерти і казала: «Лілічко, не співай так багато. Бережи горло!». — 14.03.2013

Що таке любов у моєму розумінні? Підтримка, повага, увага і розуміння. Має бути поруч друг, опора… — 14.03.2013

Любов була потім, коли я познайомилася з Сєровим у Чернівецькій філармонії. Правду писали газети, що я йшла коридором філармонії, почула, як хтось гарно співає, зайшла, і так ми познайомилися. Почула не лише талановите виконання, а й побачила перед собою гарного хлопця. Ми кохали одне одного. От тут була опора і підтримка, Саша розумів мене з півслова. Потім ми переїхали у Волинську філармонію на роботу. Але навколо було стільки заздрісників, які понад усе хотіли нас розлучити, говорили за моєю спиною такі небилиці, обливали брудом. І їм це вдалося. Було так: він на гастролях, я на Волині. Потім я їду на гастролі, він — повертається. От у цей час йому і нашіптували «доброзичливці». — 14.03.2013

Саша був страшенно ревнивим, а я — ще дуже молодою, зеленою. Можливо, мені десь треба було змовчати, я часто ображалася через те, що Саша вірить комусь іншому, а не мені. — 14.03.2013

Не можу сказати, що мені «зірвало дах». Ні. Ми просто разом заспівали пісню «Берег любові»… І з того все почалося. Іво побачив, що я «дівка пробивна», а йому треба було хоч десь засвітитися на сцені — от він за мною і «приударив». У нас з Валентином [Козаченком] були дуже демократичні стосунки. Забагато волі. Тепер і сама не можу відповісти на запитання, що мені треба було? Можливо, я й не хотіла, щоб мені давали стільки свободи, а навпаки, щоб за мене хвилювалися, переживали, хотіла мати опору і навіть стіну. Валентин мені в усьому довіряв, ніколи не перечив. Тому, коли я заспівала з Іво, зрозуміла: я люблю цю музику, закохана у пісню, яку він співає! А коли ми разом співали, у нас настільки сильно у тандемі звучали голоси, що вже окремо ні ми себе не уявляли, ні наші шанувальники. — 14.03.2013

Достойні пропозиції руки і серця я ще приймаю (сміється). — 14.03.2013

Найулюбленіший відпочинок — бути вдома. Можу просто лежати і дивитися телевізор, щось почитати, помріяти. — 14.03.2013

Був би милий поруч (сміється). Щоб було порозуміння, відчувалася опора рідної людини. Щоб жінка була жінкою. Я ж іноді відчуваю себе чоловіком, доводиться вирішувати безліч далеко не жіночих питань. У мені дуже багато самостійності. Може бути, це через те, що я рано вийшла заміж, рано почала будувати життя. — Про жіноче щастя. 04.12.99

У мене ніколи не було покровителя або продюсера. За радянських часів, коли тільки починала кар'єру, єдиним моїм роботодавцем була Чернівецька філармонія. Ми зобов'язані були виконувати план. Їздили з концертами по містах і селах, не дивлячись на погоду, стан здоров'я. — 27.02.2013

Скажу чесно, якби не мій характер, почуття гумору, не вистачило б сил витримати всі капризи долі. Але врешті-решт виходить так, що кожен новий удар робить мене сильнішим. — 27.02.2013