Сахра Карімі (пушту صحرا كريمي ; нар. 21 травня 1983) — афганська кінорежисерка і перша жінка-керівниця державної кінокомпанії Афганфільм (Afghan Film). Перша та єдина жінка в історії Афганістану, яка мала науковий ступінь доктора кіно та кіновиробництва.
|
Афганські діти – прекрасні, вони мріють про мир.
В Афганістані живе всього 33 мільйони населення і 70% з них – молодь, люди до 30 років. Вони мріють про мирну землю. Про можливість вчитися, подорожувати, працювати[1].
|
|
|
|
|
|
Коли є надія на мир, ти обираєш залишитись у своїй країні[1].
|
|
|
|
|
|
Людина може дуже гарно виглядати і водночас бути талібом.
Я, до речі, маю кілька знайомих політиків, які підтримали прихід «Талібану». Насправді мене це навіть не здивувало, бо я знаю людей, які підтримують талібів. Вони це роблять, бо розчарувались у нашому уряді[1].
|
|
|
|
|
|
Моя країна гарна.
Утім, упродовж 40 років вона зазнавала різних військових конфліктів. Спочатку це була війна, у якій брав участь Радянський Союз, потім – громадянська, «Талібан», потім 20 років чогось, схожого на демократію – але з постійними конфліктами з терористичними групами на кшталт «Талібану» чи «Аль-Каїди»[1]. — Про Афганістан
|
|
|
|
|
|
Наш уряд дуже корумпований і несправедливий. Він не займався вирішенням економічних і міжетнічних питань, деякі етнічні групи жили в умовах значної бідності. Люди були нещасливі.
Також Афганістан – це дуже консервативна та релігійна країна, частині людей не подобалось, що жінки отримували більше можливостей[1].
|
|
|
|
|
|
Політики ніколи не були об’єднані, вони завжди плели інтриги. Вони не піклуються про нашу країну – тільки про себе. Про свої родини, кишені і бізнес[1].
|
|
|
|
|
|
Усі знають, що 1996-2001 – був найтемнішим часом для жінок. Дівчатка не могли ходити в школу, жінки не могли прогулюватись без супроводу – хіба може до лікаря. Жінки не могли вільно жити[1]. — Про правління «Талібану» в Афганістані
|
|
|
|
|
|
У Словаччині був найважливіший період мого життя. Але попри те, що я була успішною студенткою, я не хотіла там залишатись. У 2013-му я вирішила повернутись до Афганістану, бо хотіла зняти про нього фільм[1].
|
|
|
|
|
|
Через те, що політика і суспільство жили в країні, фактично, своїм життям, «Талібан» почав розростатися дуже швидко. Не було жодного організованого супротиву[1]. — Про Афганістан
|
|
|
|
|
|
Я відома в Афганістані своїм неприйняттям талібів – тут не йдеться про комфорт, я маю багато ворогів. Коли таліби прийшли, я змушена була тікати, бо я знала, що вони мене вб’ють[1].
|
|
|
|
|
|
Я залишаюсь директоркою «Афганфільму», тож якщо я побачу, що вони[2] створять коаліційний уряд і не образять мене, не вб’ють чи не посадять у в’язницю, я, напевно, повернусь[1].
|
|
|
|
|
|
Якщо ж абстрагуватися від війни, то це країна з давньої історією. На її території проживають багато етнічних груп – пуштуни, хазарейці, таджики, узбеки. Ми маємо дуже мальовничі провінції.
За останні 10 років молоде покоління Афганістану зробило багато проектів, активностей, щоб змінити суспільство.
Ми маємо чотири сезони, а на вулицях ростуть фрукти.
Але наші політики завжди все про*обують[1]. — Про Афганістан
|
|
|
|
|
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
