Свидницький Анатолій Патрикійович
український письменник, фольклорист, громадський діяч
Анатоль Патрикійович Свидницький (Петриченко) (1834—1871) — письменник, громадський діяч і фольклорист.
| Анатоль Свидницький | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Роботи у Вікіджерелах
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.«Люборацькі»
ред.- Тепер вона звелась і мову свою шляхетську забула, і віри відцуралась — словом, як там кажуть, та ж свита, та не так зшита.
- (Люборацькі // Роман. Оповідання. Нариси. — С. 28)
- Бідні діти, недарма мої татуньо покійні кажуть було, що будуть не ученики, а мученики; не учителі, а мучителі.
- (Люборацькі // Роман. Оповідання. Нариси. — С. 44—45)
- Щастє-щастє! Та що не минає?.. А вік — як маків цвіт.
- (Люборацькі // Роман. Оповідання. Нариси. — С. 52)
- «Господи, Господи! — подумала мати, — попереучували моїх діток на один бік: з тієї ляховка вийшла така, що з голими руками й не приступай; а цей москалем став. Пропащі світи!»
- (Люборацькі // Роман. Оповідання. Нариси. — С. 165)
- Та чи є ж пекло гірше, як з кацапом жити!
- (Люборацькі // Роман. Оповідання. Нариси. — С. 196)
Джерело
ред.- Свидницький, Анатоль. Роман. Оповідання. Нариси / Упор. Ростислава Міщука, вст. стаття Петра Хропка. — К.: Наукова думка, 1985. — 576 с.
