Свидницький Анатолій Патрикійович

український письменник, фольклорист, громадський діяч

Анатоль Патрикійович Свидницький (Петриченко) (1834—1871) — письменник, громадський діяч і фольклорист.

Анатоль Свидницький
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах

Цитати ред.

«Люборацькі» ред.

  • Тепер вона звелась і мову свою шляхетську забула, і віри відцуралась — словом, як там кажуть, та ж свита, та не так зшита.
(Люборацькі // Роман. Оповідання. Нариси. — С. 28)
  • Бідні діти, недарма мої татуньо покійні кажуть було, що будуть не ученики, а мученики; не учителі, а мучителі.
(Люборацькі // Роман. Оповідання. Нариси. — С. 44—45)
  • Щастє-щастє! Та що не минає?.. А вік — як маків цвіт.
(Люборацькі // Роман. Оповідання. Нариси. — С. 52)
  • «Господи, Господи! — подумала мати, — попереучували моїх діток на один бік: з тієї ляховка вийшла така, що з голими руками й не приступай; а цей москалем став. Пропащі світи!»
(Люборацькі // Роман. Оповідання. Нариси. — С. 165)
  • Та чи є ж пекло гірше, як з кацапом жити!
(Люборацькі // Роман. Оповідання. Нариси. — С. 196)

Джерело ред.

  • Свидницький, Анатоль. Роман. Оповідання. Нариси / Упор. Ростислава Міщука, вст. стаття Петра Хропка. — К.: Наукова думка, 1985. — 576 с.