Слово про закон і благодать

«Слово про закон і благодать» — визначний твір красномовства Київської Русі, написаний Іларіоном.

Цитати

	І поклонімось тому, кому кланяються херувими і серафими, за те, що зглянувся він на людей своїх, і не через посла чи вісника, а сам спас, не привидом прийшовши на землю, а істинно, постраждавши за нас плоттю аж до могили і з собою воскресивши нас.
	…и поклонимся ему, ему же покланяются херувими и серафими, яко призря призри на люди своа и не соль, ни вЂстникъ, нъ самъ спасе ны, не привидЂніемь пришедъ на землю, но истиньно, пострадавы за ны плотію и до гроба и съ собою въскрЂсив ны.

	І самі своєї погибелі пророками вони були. Прийшов бо Ісус на землю одвідати їх. І не прийняли вони Його. Бо діла їхні темні були. Не возлюбили вони світла, аби не виявилися темні діла їхні. — Про юдеїв
	…и сами своеи погыбели пророци быша. Приде бо на землю, посЂтить ихъ и не пріаша его, понеже дЂла ихъ темна бяаху, не възлюбиша свЂта, да не явятся дЂла ихъ яко темьна суть.

Закон був предтеча та слуга Благодаті. Істина і Благодать — слуги майбутнього віку, життя нетлінного.

	Уже й ми не ідолослужителями зовемося, а християнами; і не без надії вже живемо, а сподіваючись на життя вічне. І вже не капище сатанинське городимо, а Христові церкви зводимо; вже не заколюємо бісам один одного, а Христос за нас заколюється і приноситься в жертву Богу і Отцю. І вже не жертвенну кров куштуючи, погибаємо, а причащаючись Христовою святою кров'ю, спасаємось. Усі сторони благі Бог наш помилував, і нами не знехтував, і спас нас, і до розуму істинного привів. У пустинній бо й пересохлій землі нашій, висушеній ідольським жаром, зненацька забило джерело євангельське, напуваючи всю землю нашу.
	И уже не идолослужителе зовемся, нъ христіаніи, не еще безнадежници, нъ уповающе въ жизнь вЂчную. И уже не капище сътонино съграждаемь, нъ Христовы церкви зиждемь. Уже не закалаемь бЂсомъ другъ друга, нъ Христос за ны закалаемь бываеть и дробимъ въ жертву богу и отьцю. И уже не жерьтвеныа крове въкушающе, погыбаемь, нъ Христовы пречистыа крове въкушающе съпасаемся. Вся страны благыи богъ нашь помилова и насъ не презрЂ, въсхотЂ и спасе ны, и въ разумъ истиньныи приведе [109]. ПустЂ бо и прЂсъхлЂ земли нашеи сущи, идольскому зною исушивъши ю, вънезаапу потече источникъ евангельскыи, напаая всю землю нашу.

Як іудейство видимістю і законом оправдується, так спасаються християни з Істиною та Благодаттю — не оправдуються та спасаються.

Джерела

• Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7