Павличко Дмитро Васильович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
шаблон |
доповнення |
||
Рядок 3:
== Цитати ==
{{Q|Цитата = В мені є [[Україна]] — моє головне почуття. А є ж іще сім'я, і дружба, і вороги... І тому, якщо говорити про центральне дерево моїх почувань, то воно все ж таки є Україною. Але це дерево не самотнє: я знаю традиції великих людей інших народів, я належу до світу свободи і сонця, але моя родина — то щоденне життя, хліб і молитва{{sfn|RECвізити2|2017|с=143}}.}}
{{Q|Цитата = Ще у 40-ві в мене з'явилося відчуття, що [[поезія]] — це не фотографія, а дійсність, яку творить поетична уява людини. Дійсність, створена фантазією людини, набагато краща за фотографію, і живе вона вічно. Маю підкреслити, що я не [[Шістдесятники|шістдесятник]]. Мої вірші, написані в 40-х роках XX століття, — це не початок моєї творчості, а твердий зародок{{sfn|RECвізити2|2017|с=143}}.}}
=== Енергія культури (лекція) (2004) ===
{{Q|Цитата = Заснована на фальшивій доктрині про те, що боротьба класів – це головний рушій і зміст [[Історія|історії]], тобто на верховенстві матеріального над духовним, царська й більшовицька влада намагалися зробити своєю духовною силою російський великодержавний шовінізм. Але такою силою не може бути брехня, мета якої – русифікація завойованих народів, смерть їхніх мов і культур, смерть їхньої [[Історична пам'ять|історичної пам'яті]]<ref name="ji-magazine">[http://www.ji-magazine.lviv.ua/Promovy_laureativ_premii_Antonovychiv/Pavlychko.htm Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Дмитро Павличко]</ref>.<br/>
|Коментар = З лекції, виголошеної на врученні Нагороди Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів Київ, 21 вересня 2004 р.}}
{{Q|Цитата = Справжня духовна сила кожної влади ґрунтується на службі [[Національна ідея|національній ідеї]] народу, головного творця й суверена держави, який своє незалежне, державне існування відчуває як запоруку свого вільного життя і свого безсмертя<ref name="ji-magazine"/>.}}
{{Q|Цитата = [[Народ]] формує владу для держави і вимагає від влади дотримуватись писаного й неписаного природного закону, покликаного берегти й розвивати мову, культуру, пам’ять нації. Саме в цьому сенсі влада існує для держави, а не держава для влади. Цього не визнавали комуністичні монархи, криваві диктатори, але це добре знали короновані особи феодальних часів<ref name="ji-magazine"/>.}}
{{Q|Цитата = Політична культура – це глибоке розуміння й безкомпромісне відстоювання національної ідеї, що формується з найвищих досягнень національної і світової культури. А світова культура, власне, задля того існує, щоб творчі духовні таланти особистостей переходили в надбання світової цивілізації, в надбання окремих народів та влади окремих держав<ref name="ji-magazine"/>.}}
{{Q|Цитата = Життя народу – головний натхненник творця культури, який підсвідомо прагне свого вічного перебування у вічному житті нації<ref name="ji-magazine"/>.}}
{{Q|Цитата = Ми живем нібито в самостійній Україні, ми слухаємо програми нібито демократичних політиків, ми ходимо залами виставки, де тріумфує нібито українське книговидання, ми дивимося телепередачі, де домінує нібито правда й нібито українська мова, і всюди, на кожному кроці, відчуваємо смертельний подих фальшивості, невігластва, реакції, які не нібито, а насправді живуть надіями на розмивання та ліквідацію духовності нашого народу, його історії, мови, пісні, тисячолітної культури<ref name="ji-magazine"/>.}}
{{Q|Цитата = Тільки в ті княжі і козацькі часи, коли на чолі українського народу стояли подвижники освіти, інтелектуали, гуманітарії, наша держава розвивалася, міцніла, а в давнину була зразком для європейських монархій<ref name="ji-magazine"/>.}}
{{Q|Цитата = Духовна енергія Оранти у Софіївському соборі переповнює храм, тече з 11 століття у всі віки і під всі небеса нашої історії, вона торкається душі кожного українця, даючи відчуття належності до безмежного національного «Я». Національне почуття – це в суті своїй духовне, релігійне начало людського буття, яке має своє земне відображення в культурі і насамперед в її рятівній для кожного народу ідеології<ref name="ji-magazine"/>.}}
{{Q|Цитата = Найвидатніші козацькі гетьмани [[Петро Конашевич-Сагайдачний]], [[Богдан Хмельницький]], [[Іван Виговський]], [[Петро Дорошенко]], [[Іван Мазепа]], [[Пилип Орлик]] відзначалися високою освіченістю та особистою культурою, були поліглотами, мали ораторські, літературні, музичні обдарування, були наділені духовною силою, яку вміли обертати в потугу своєї влади, здобувати собі підтримку духовенства, старшини і мудрішої частини посполитого люду<ref name="ji-magazine"/>.}}
{{Q|Цитата = Києво-Могилянська Академія за двісті років свого існування виховала козацьку еліту нашого народу. Сьогоднішня владна верхівка в Україні має з кого брати приклад, але через брак елементарної культури, духовності й [[Патріотизм|патріотизму]] не хоче й не буде навчатися у своїх не своїх попередників<ref name="ji-magazine"/>.}}
{{Q|Цитата = В один і той же час утворювались обставини для загибелі [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]] і [[Микола Хвильовий|Миколи Хвильового]], в один і той же час убито [[Коновалець Євген Михайлович|Євгена Коновальця]] і [[Зеров Микола Костянтинович|Миколу Зерова]]. Цей подвійний мартиролог, який тягнеться до [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|В’ячеслава Чорновола]] і [[Гонгадзе Георгій Русланович |Георгія Ґонгадзе]], свідчить насамперед про те, що наші вороги найбільше боялися поєднання політики і культури в українському визвольному русі<ref name="ji-magazine"/>.}}
== Цитати з віршів ==
| |||