Стус Василь Семенович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
м шаблон |
доповнення |
||
Рядок 36:
== І ==
{{Q|Цитата = [[Індія]] звільнилася на [[Магатма Ганді|гандизмові]], який став масовим. Це диво — для нас. А наш [[Сковорода Григорій Савич|Сковорода]] — теж трохи «гандист», а наш Сковорода відбив геніально душу нації, зрефлексованої мораллю, фанатичною вірою і прагненням абсолютної загальнолюдської справедливості, кришталевої [[Правда|Правди]]. Я не вірю чомусь, що український варіант гандизму, як духовної сутності, міг би стати серйозним суперником тій національній несправедливості, результати якої стають перед нас смертним вироком<ref name="zbruc">[https://zbruc.eu/node/102879 Лист до Андрія Малишка (12 грудня 1962]</ref>).
|Коментар = З листа до Андрія Малишка від 12 грудня 1962}}
{{Q|Цитата = Іноді видає, що діячі нашої культури роблять даремну справу. Вони співають, коли дерево, на якому вони сидять, ритмічно здригається од сокири... Як можна зрозуміти їх спокій? Як можна зрозуміти слабосилі зітхання, кволі піклування про долю хутора Надії, слабенькі нарікання, коли мусить бути [[Гнів|г н і в]], і г н і в, і г н і в<ref name="zbruc"/>!?
|Коментар = З листа до Андрія Малишка від 12 грудня 1962}}
* І сам собі постань законом,
: І не вагайся, не блажи…
Рядок 45 ⟶ 49:
: Тільки в ній більше цвинтарів.
* Злюмпенізованому людові поет віддає належне.
{{Q|Цитата = Зрозумійте мене в моєму [[Горе|горі]], бо я чую прокляття віків, чую, бездіяльний, свій гріх перед землею, перед народом, перед історією. Перед людьми, що своєю кров'ю кропили нашу землю. Довгий мартиролог борців за національну справедливість лишає нам історія, а ми навіть на гнів праведний не можемо здобутись.<br/>Скільки їх загинуло в 30-і роки, а ми, їх нащадки, ллємо пізні сльози співчуття і уже марно обурюємось. І сидимо, склавши руки. Чи не нагадуємо ми, їх нащадки, патріотичного Івана-молодця з сатири [[Самійленко Володимир Іванович|В. Самійленка]]<ref name="zbruc"/>?
|Коментар = З листа до Андрія Малишка від 12 грудня 1962}}
== К ==
Рядок 64 ⟶ 70:
{{Q|Цитата = [[Народ]] ще тільки осмислює конституційні простори своєї свободи, а [[уряд]] уже стріляє.
| Інше = {{Цитата дня/Обрана|4 вересня 2016}} }}
{{Q|Цитата = Нестерпно надокучили уламки доль, ламані лінії бажань і звершень, гримаси наслідків. Моторошно чутися без свого краю, без народу, яких мусиш творити сам зі свого зболілого серця.{{sfn|Палімпсест|2003|с=8}}
|Коментар = із табірних записів}} == О ==
Рядок 76 ⟶ 83:
Один з найкращих друзів – [[Сковорода Григорій Савич|Сковорода]].<ref name="exlibris_VS">[http://exlibris.org.ua/stus/r01.html Стус В. Зимові дерева. – Брюссель: Література і мистецтво, 1970. — С. 9-10.]</ref>
| Автор = «Двоє слів читачеві», 1969}}
{{Q
|Коментар = «Двоє слів читачеві», 1969}}
{{Q|Цитата = Поет – це людина. Насамперед. А людина – це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а – робив би коло землі<ref name="exlibris_VS"/>.
Рядок 141 ⟶ 149:
== У ==
{{Q|Цитата = У нас немає [[Майбутнє|майбутнього]]. Коріння нації — тільки в селі, а «хуторянським» народом ми довго не проживем, пам'ятаючи про вплив міста, про армію, про всі інші канали русифікації<ref name="zbruc"/>.
|Коментар = З листа до Андрія Малишка від 12 грудня 1962}}
* У невідоме [[дорога]] найближча.
== Я ==
{{Q|Цитата = Я вважаю, що доля [[Донбас]]у — це майбутня доля України, коли будуть одні солов'їні співи. Як же можна миритись з тим особливим «інтернаціоналізмом», який може призвести до згуби цілої духовної одиниці людства? Адже ми не прусси, не полаби, нас — за 40 мільйонів. Прошу, — зрозумійте мене як слід. Я хочу тільки добра, чесного добра, а асиміляторство — хіба це чесна штука? Зрозумійте мене в моєму горі, бо я чую прокляття віків, чую, бездіяльний, свій гріх перед землею, перед народом, перед історією. Перед людьми, що своєю кров'ю кропили нашу землю. Довгий мартиролог борців за національну справедливість лишає нам історія, а ми навіть на гнів праведний не можемо здобутись.
Зараз я читаю українську мову в Горлівці, в російській, звичайно, школі. В Горлівці є кілька (2-3) українських шкіл… В Донецьку таких немає, здається. Отож, картина дуже сумна. У нас немає майбутнього. Коріння нації — тільки в селі, а «хуторянським» народом ми довго не проживем, пам'ятаючи про вплив міста, про армію, про всі інші канали русифікації. На Донбасі (та й не тільки!) читати українську мову в російській школі — одне недоумство. Треба мати якісь моральні травми, щоб це робити. Одна усна заява батьків — і діти не будуть вивчати мови народу, який виростив цих батьків. Хіба це не гопашний театр — з горілкою і шароварами? Обов'язково — німецьку, французьку, англійську мови, які завгодно, крім рідної.<ref>http://web.archive.org/web/20181223123225/https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/tvoya-pravda-za-toboyu</ref>
|Автор = лист до [[Малишко Андрій Самійлович|Андрія Малишка]] (12 грудня 1962)}} {{Q|Цитата = Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати, я знаю, що тут я вихований рідним духовним хлібом — «Жагою» [[Рильський Максим Тадейович|Рильського]], Вашим віршем «Батьківщино моя», тож скажіть, поете, що робити.<br/>Прошу — зрозумійте мене як слід. Я хочу тільки добра, чесного добра, а асиміляторство — хіба це чесна штука<ref name="zbruc"/>?
|Коментар = З листа до Андрія Малишка від 12 грудня 1962}}
* Як добре те, що [[смерть|смерти]] не боюсь я: і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
: що перед вами, судді, не клонюся: в передчутті недовідомих верст… («Як добре те, що смерті не боюсь я…», 1977)<ref>[http://ukrlife.org/main/minerva/1000_cit11.htm Смерть // Тисяча цитат з українського письменства]</ref>
{{Q|Цитата = Як же можна миритись з тим особливим інтернаціоналізмом, який може призвести до згуби цілої духовної одиниці людства? Адже ми не пруси, не полаби, адже нас — за 40 мільйонів<ref name="zbruc"/>.
|Коментар = З листа до Андрія Малишка від 12 грудня 1962}}
* Якщо болить [[серце]] — тобі, друже, поталанило.
{{Q|Цитата = Я не націоналіст. Навпаки, я вважав за потрібне робити так, аби серед певної частини українців розвіяти дурман самозакоханости, антисемітизму, загумінкової обмежености. Так само за потрібне я вважав робити так, щоб серед певної частини росіян, євреїв і т.д. розвіяти дурман неповаги до української мови, культури, історії, неповаги до праці селянина, що гречно причащає усіх нас хлібом і сіллю від своїх мозолів.{{sfn|Палімпсест|2003|с=18}}|Автор = лист до першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста, 1972}}
{{Q|Цитата = Я обвинувачую КДБ як організацію відверто шовіністичну й антиукраїнську, тому, що вона зробила мій народ і без'язиким і безголосим. Судові процеси 1972-73 років на Україні – це суди над людською думкою... над проявами синівської любови до свого народу<ref name="exlibris_NS"/>.
|Коментар = зі статті «Я обвинувачую», 1975}}
{{Q|Цитата = Я читав вірш [[Павличко Дмитро Васильович|Д. Павличка]] «Ти зрікся мови рідної». Це ж тужіння Метлинського! Це ж тільки плач і нічого більше.<br/>Даремно сумувати в горі, здаються божевільними радіння, коли над головою навис меч. В історії, кажуть, є сили об'єктивно-суб'єктивного порядку. Краще б ми вірили тільки в суб'єктивні сили, навіть в волюнтаризм. Тоді б хоч робота заглушила наш стид, нашу ганьбу вікову<ref name="zbruc"/>.
|Коментар = З листа до Андрія Малишка від 12 грудня 1962}}
{{Q|Цитата = Я чув таку думку, що десять-двадцять [[Довженко Олександр Петрович|Довженків]] могли б багато чого зробити. Але звідки ж бути цим Довженкам зараз, в цьому спокійному болоті, яким видає мені часом духовна Україна? Адже він знявся на повені 20-х років, на масовості соціальних і національних змагань широкого загалу, а тепер повені ж нема... Ріка, сказати б, висихає<ref name="zbruc"/>.
|Коментар = З листа до Андрія Малишка від 12 грудня 1962}}
== Про Стуса ==
| |||