Шістдесятники: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
доповнення
Рядок 12:
 
== Цитати ==
{{Q
{{Q|Цитата = Загалом поети-шістдесятники були дуже неспокійні. [[Драч Іван Федорович|Драча]] називали «бурунний Драч», це було таке рокотання. У [[Вінграновський Микола Степанович|Вінграновського]] був темперамент вулканний, він читав дуже експресивно. До того ж поет учився в Москві у кіноінституті – знав, як це професійно робити. Але й сама його поезія вимагала такого виконання<ref name="В. Герасим'юк Спогади">[http://litakcent.com/2016/12/01/vasyl-herasymjuk-mykola-vinhranovskyj-doviv-scho-poet-zavzhdy-v-odnomu-prymirnyku/ Василь Герасим’юк: «Микола Вінграновський довів, що поет – завжди в одному примірнику» ]</ref>.
|Автор = [[Герасим'юк Василь Дмитрович|Василь Герасим'юк]]}}
{{Q
{{Q|Цитата = Я все-таки думаю, що у нас із шістдесятниками не склалося міжпоколіннєвого порозуміння через якусь українську патріархальність. Вони «бронзовіші» від нас. З багатьма польськими шістдесятниками я давно на «ти». Це не якась моя претензія, мовляв, я б хотів на «ти» з [[Павличко Дмитро Васильович|Павличком]] спілкуватися. Але цей показник свідчить, що польським шістдесятникам приємно мати тебе серед друзів, вони не сприймають твоє покоління як вічно молодих людей, яких слід повчати{{sfn|RECвізити1|2015|с=37}}.
|Автор = [[Андрухович Юрій Ігорович|Юрій Андрухович]]}}
{{Q|Цитата = Моє друге, духовне народження пов’язане з середовищем шістдесятників. Сьогодні в ставленні до них – ціла амплітуда відтінків: від апологетики до іронічного неприй­няття. Та крайнощі тут, як і всюди, безплідні. Шістдесятники – яви­ще дуже контекстуальне та історично зумовлене. Так їх і слід сприймати й оцінювати<ref>[http://www.ji-magazine.lviv.ua/Promovy_laureativ_premii_Antonovychiv/Kotsyubynska.htm Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Михайлина Коцюбинська Дещо про себе і про нас]</ref>.<br/>
|Коментар = З виступу після вручення премії Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів 1995 року
|Автор = [[Коцюбинська Михайлина Хомівна|Михайлина Коцюбинська]]}}
{{Q
{{Q|Цитата = ...Серед ознак шестидесятників я б поставив на перше місце юний ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає... Другою ознакою я б назвав шукання правди і чесної позиції... Поетів тоді називали формалістами за шукання своєї індивідуальності. Насправді — за шукання істини — замість ідеї спущеної зверху для оспівування. Як третю ознаку я б виділив неприйняття, опір, протистояння офіційній літературі та всьому апаратові будівничих казарм<ref>[https://www.radiosvoboda.org/a/921504.html "Альтернатива": Інтерв'ю з Надією Світличною.]</ref>.
|Цитата = Поетика шістдесятників передбачала гіперболізацію. Маленька людина підносилася на п'єдестал. Як ось у раннього Івана Драча:<br/>''<poem>Поорані віком смагляві лиця:
Горпини і Теклі, Тетяни і Ганни —
Сар'яни в хустках, Ван-Гоги в спідницях,
Кричевські з порепаними ногами{{sfn|Екстракт 150(2)|2009|с=59}}...</poem>''
|Коментар = "Самотність на верхів'ях. Поезія Ліни Костенко в часи «відлиги» і «заморозків»"
|Оригінал =
|Автор = [[Панченко Володимир Євгенович|Володимир Панченко]]}}
{{Q
|Цитата = Початок 1960-х в українській літературі був прикметний утвердженням нової якості гуманізму. Горезвісній «теорії гвинтиків» шістдесятники протиставили ідею самоцінності людського «Я». «Ти знаєш, що ти людина? Ти знаєш про це, чи ні?», — запитував в одному з віршів Василь Симоненко, наголошуючи на неповторності кожного із сущих на землі. У Ліни Костенко — та ж нота: її футурофілія тісно пов'язана зі сподіваннями на початок «епохи гуманізму», із по-максималістськи загостреним відчуттям взаємозв'язку «[[людина]] — [[народ]]». Дужим є той народ, який складається не з гвинтиків, а з яскравих і самодостатніх одиниць{{sfn|Екстракт 150(2)|2009|с=57}}.
|Коментар = "Самотність на верхів'ях. Поезія Ліни Костенко в часи «відлиги» і «заморозків»"
|Оригінал =
|Автор = Володимир Панченко}}
{{Q
{{Q|Цитата = ...Серед ознак шестидесятників я б поставив на перше місце юний ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає... Другою ознакою я б назвав шукання правди і чесної позиції... Поетів тоді називали формалістами за шукання своєї індивідуальності. Насправді — за шукання істини — замість ідеї спущеної зверху для оспівування. Як третю ознаку я б виділив неприйняття, опір, протистояння офіційній літературі та всьому апаратові будівничих казарм<ref>[https://www.radiosvoboda.org/a/921504.html "Альтернатива": Інтерв'ю з Надією Світличною.]</ref>.
|Коментар = 1993 р.
|Автор = [[Сверстюк Євген Олександрович|Євген Сверстюк]]}}
Рядок 28 ⟶ 44:
== Джерела ==
* {{книга|автор = |заголовок =RECвізити: антологія письменницьких голосів. Книга перша. Упоряд. Тетяна Терен | місто =Львів |видавництво =Видавництво Старого Лева| рік=2015|сторінок =280| isbn =978-617-679-190-4| ref =RECвізити1}}
* {{книга|автор =|заголовок = Екстракт 150. У двох частинах. Частина друга. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова, Марія Томак, Ігор Сюндюков |місто =Київ |ЗАТ «Українська прес-група» |рік=2009 |сторінок = 576 |isbn = 978-966-8152-17-7 |ref = Екстракт 150(2)}}
 
[[Категорія:Шістдесятники]]