Нечуй-Левицький Іван Семенович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
Dimant (обговорення | внесок) |
доповнення |
||
Рядок 2:
{{othernames|Левицький}}
'''Іва́н Семе́нович Нечу́й-Леви́цький''' (справжнє прізвище — ''Леви́цький''; 1838 — 1918) — український прозаїк, перекладач. Написав такі класичні твори української літератури як [[Микола Джеря|«Микола Джеря»]] (1878) і [[Кайдашева сім'я|«Кайдашева сім'я»]] (1879).
== Цитати ==
=== З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування)» ===
{{Q|Цитата = Найдавніший період літератури на Україні був візантійсько-болгарський. Давній [[Київ]] був тодішнім літературним центром. [[Християнство]] поперед усього перейшло з Греції в Київ, а з християнством перейшло з Греції та з Болгарії і візантійсько-болгарське письменство. Болгарська книжність розвилася поперед усього на Україні: там появились твори київських митрополитів: Іларіона, Леонтія, Іоанна II, проповіді [[Феодосій Печерський|св. Феодосія Печерського]], [[Кирило Турівський|Кирила Туровського]], літопись [[Нестор Літописець|св. Нестора]], [[Повчання Володимира Мономаха|поученіє Володимира Мономаха]], «Руська Правда», «[[Слово о полку Ігоревім|Слово о полку Ігореві]]» і т. д<ref name="utoronto">[http://sites.utoronto.ca/elul/Nechui/Ukrainstvo/ukrainstvo05.Nepotribnist-1.html Іван Нечуй-Левицький. Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування)]</ref>}}
{{Q|Цитата = З Києва болгарська книжність пішла на далекий північний край, в Новгород, в Суздаль, у Владимир на Клязьмі, пішла сама, без присилування. Літературне діло в ті давні добрі часи робилось само по собі, без офіціяльного присилування, йшло куди хотіло і куди могло<ref name="utoronto"/>.}}
{{Q|Цитата = Літературний язик був не народний, а чужий, болгарський, він був разом з тим і церковним язиком як на Україні, так і в Великоросії, і дуже було натурально, коли книжки, написані на Україні, переходили в Великоросію, а з Великоросії йшли, навпаки, на Україну. Всі книжки були написані однаковим ненародним язиком, і читали їх тільки духовні, бояри та князі. Не вважаючи на ясні сліди українського язика й народного духу в «Слові о полку Ігореві», в літописі Нестора і в інших українських літописях, все-таки сі твори написані язиком однаковим з язиком творів Північної Русі<ref name="utoronto"/>.}}
{{Q|Цитата = Од того часу, як [[Богдан Хмельницький]] оддав Україну московському цареві Олексієві, київські вчені перенесли схоластично-клясичне літературне прямування в Москву, де до того часу панувала ще візантійсько-болгарська література: Єпіфаній Славинецький, Симеон Петровський-Ситніянович ([[Симеон Полоцький]]), [[Димитрій (Туптало)|Дмитрій Туптало Ростовський]] і багато інших київських учених перейшли в Москву і перенесли туди нове, свіжіше літературне прямування<ref name="utoronto"/>.}}
== Про Нечуя-Левицького ==
| |||