Сковорода Григорій Савич: відмінності між версіями

* Бачити гаманця і не знати, що в ньому,  — це значить, бачивши, не бачити. Очевидно, треба скрізь дивитися подвійно: одне брати в душу, а друге  — у розум{{sfn|Мудрість|2019|с=386}}.

* Бери вершину і матимеш середину{{sfn|Мудрість|2019|с=375}}.

* Бути [[Пророк|пророкомпророк]]ом чи філософом  — це прозріти над пустелю, над стихійне бродіння щось нове, котре не старіє, дивне і вічне, і вістити про те{{sfn|Мудрість|2019|с=388}}.

* Бути щасливим  — це значить пізнати, знайти самого себе{{sfn|Мудрість|2019|с=387}}.

* Веселість  — це здоров’яздоров'я гармонійної душі. Душа, вражена якимсь пороком, не може бути весела{{sfn|Мудрість|2019|с=391}}.

* Вінець хвали  — [[старість]]{{sfn|Мудрість|2019|с=380}}.

* Вірю, що більше єлею має в своїй гладкості улесник, ніж батько, коли карає, і що фальшива позолота блищить краще від самого золота...золота… Але згадай приказку: «Вихвалявся гриб гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови нема»{{sfn|Мудрість|2019|с=383}}.

: Все минає, але не Бог і не любов.

* Все  — трава і лушпиння, все  — прах і [[тінь]], все минає; серцем же людина вічна{{sfn|Мудрість|2019|с=380}}.

* Всякому місту звичай і права,

: Всяка тримає свій ум голова.

* Добра слава краще м’якогом'якого пирога{{sfn|Мудрість|2019|с=392}}.

* Добре почати – — це наполовину завершити.

* До яких пороків призводять [[здоров'я]] з багатством? Цілі республіки через те пропали. Чому ж ти багатства бажаєш як щастя? Щастя нещасливим не робить. Чи не бачиш і тепер, скількох багатство, як павідь світового потопу, пожерло, а душі їхні від надмірних затій, як млинове каміння, самі себе з’їдаючиз'їдаючи, без зерна крутяться{{sfn|Мудрість|2019|с=387}}.

* Думки, наче повітря; його годі побачити, але воно твердіше землі і сильніше води: ламає дерева, руйнує будівлі, жене хвилі й кораблі, їсть залізо і камінь, гасить і роздуває полум’яполум'я. Так і думки сердечні  — начебто немає їх, але від цієї іскри пожежа, хвилювання і руїна, від цього зерна залежить ціле дерево нашого життя. Коли зерно добре, добрими насолоджуєшся плодами{{sfn|Мудрість|2019|с=387}}.

* Життя наше – — це подорож, а дружня бесіда – — це візок, що полегшує мандрівникові дорогу{{sfn|Мудрість|2019|с=389}}.

* Істинна слава, шукання істинного набутку, свята пристрасть – — це наречені високого духу, які осолоджують у своїх [[обійми|обіймах]] чисту душу.

* Кожен є той, чиє серце в нім: вовче серце – — справдешній [[вовк]], хоч обличчя людське; серце боброве – — бобер, хоч вигляд вовчий; серце вепрове – — вепр, хоч подоба бобра{{sfn|Мудрість|2019|с=382}}.

* Коли велика справа  — панувати над [[Тіло (біологія)|тілами]], то ще більша  — керувати [[Душа|душамидуша]]ми{{sfn|Мудрість|2019|с=378}}.

* Коли вовк грає на свиріль, ведмідь танцює, а лошак носить поноску, годі не сміятися. Кожна нешкідлива невідповідність смішить. А коли вже вовк став пастухом, ведмідь ченцем, а лошак радником  — це не жарт, а біда. О коли б ми пізнали, як це суспільству шкідливо{{sfn|Мудрість|2019|с=389}}.

* Коли повз тебе проходить п’янийп'яний, ти так думай: Бог дав тобі видовище, щоб ти на чужому прикладі усвідомив, яке велике зло пияцтво  — біжи від нього{{sfn|Мудрість|2019|с=391}}!

* Легенький повітряний шум  — випущене з вуст слово, але воно часто чи смертю разить, чи у веселість уводить і оживляє душу. Мала птиця [[півень]] лева лякає, а миша  — слона{{sfn|Мудрість|2019|с=390}}.

* [[Лілія|Лілея]] не знає фабрик  — вона і без них красна{{sfn|Мудрість|2019|с=386}}.

* Люблю джерело і початок  — вічні струмені, що течуть від випарів серця свого. Ріки стікають, потоки висихають, струмки зникають, тільки джерело вічно дихає випаруваннями, оживляє і прохолоджує. Одне джерело люблю{{sfn|Мудрість|2019|с=385}}.

* [[Любов]] виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю{{sfn|Мудрість|2019|с=374}}.

* Математика, медицина, фізика, механіка, музика зі своїми сестрами  — чим глибше їх пізнаємо, тим сильніше палять серце наше голод і спрага{{sfn|Мудрість|2019|с=384}}.

* Мудрі люди, плаваючи на кораблі, вивчають для свого пожитку нещастя інших і позирають на них згори, як гомерівські боги{{sfn|Мудрість|2019|с=376}}.

* Надмір породжує пересит, пересит  — нудьгу, нудьга ж  — душевну тугу, а хто хворіє на це, того не назвеш здоровим{{sfn|Мудрість|2019|с=374}}.

* На звивистих шляхах, по горбах і через глибокі рови мчить недосвідчений вершник, якщо він погано править конем{{sfn|Мудрість|2019|с=391}}.

* Насіння лихих справ – — лихі думки{{sfn|Мудрість|2019|с=390}}.

* Наступний, весело освітлений [[день]]  — плід учорашнього, так само як добра старість  — нагорода гарної юності{{sfn|Мудрість|2019|с=381}}.

* Не дивина дорогу віднайти, але ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде та іншого веде  — в цьому і важкість{{sfn|Мудрість|2019|с=384}}.

* Не роби благим зла, а плоті  — Богом{{sfn|Мудрість|2019|с=383}}.

* Не уподібнюйся кроту, що в землю закопався. Як тільки ненароком прориється на повітря  — ох яке воно йому противне{{sfn|Мудрість|2019|с=385}}!

* Ні про що не турбуватися, ні за чим не турбуватися  — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота  — рух душі, а [[життя]]  — це рух{{sfn|Мудрість|2019|с=374}}.

* Одна істина солодка і стара, все інше  — сіно та гриб{{sfn|Мудрість|2019|с=383}}.

* Одна слава  — тінь, другу приймають Божі діти в Авраамовій пристані. Суєтна слава, потяг до набутків, отруйна пристрасть  — це і є пекельні лихоманки і дочки-єхидни на опалення нечестивого серця. Але істинна слава, шукання істинного набутку, свята пристрасть  — це наречені високого духу, які осолоджують у своїх обіймах чисту душу{{sfn|Мудрість|2019|с=386}}.

* О коли б змога писати так само багато, як і мислити{{sfn|Мудрість|2019|с=376}}!

* Пізнаєш істину  — ввійде тоді в кров твою [[сонце]]{{sfn|Мудрість|2019|с=382}}.

* Подяка блаженному Богові за те, що потрібне зробив нетрудним, а трудне  — непотрібним.

* Природа прекрасного така, що чим більше на шляху до нього трапляється перешкод, тим більше воно вабить, на зразок того найшляхетнішого і найтвердішого металу, який чим більше треться, тим чудовіше виблискує{{sfn|Мудрість|2019|с=379}}.

* Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме хорошого, то звертатиметься до поганого{{sfn|Мудрість|2019|с=377}}.

* Серце, запалене пристрастю до золота, яке любить мудрувати про самі лише гаманці, мішки, валізи,  — це верблюд, що любить пити каламутну воду і який за в’юкамив'юками не може пролізти через тісні двері в країну вічності{{sfn|Мудрість|2019|с=386}}.

* Сіється гниле  — виростає запашне, сіється жорстке  — виростає ніжне, сіється гірке  — виростає солодке, сіється нісенітниця та дурість  — виростає премудре й прозірливе{{sfn|Мудрість|2019|с=384}}.

* Схильність до дружби ні куплею, ні проханням, ні насиллям не досягається...досягається… Дружать тільки з тими, до кого відчувають особливе духовне ваблення{{sfn|Мудрість|2019|с=389}}.

* Так само, як боязкі люди, захворівши під час плавання на морську хворобу, гадають, що вони почуватимуть себе краще, коли з великого судна пересядуть на невеликого човна, а звідти знову переберуться у тривесельник, але нічого не досягають цим, бо разом із собою переносять жовч і [[страх]],  — так і життєві зміни не усувають з душі того, що завдає прикрості і непокоїть]{{sfn|Мудрість|2019|с=376}}.

* Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з тим і двох-трьох ворогів{{sfn|Мудрість|2019|с=376}}.

* Ти робиш найкращу і для тебе рятівну справу, коли твердо йдеш шляхом доброго глузду{{sfn|Мудрість|2019|с=380}}.

* Тоді лише пізнається цінність [[Час|часучас]]у, коли він утрачений{{sfn|Мудрість|2019|с=379}}.

* Уподібнюйся пальмі: що міцніше її стискає скеля, то швидше і прекрасніше здіймається вона догори<ref name="kalendar2">365 думок на добрий день / уклад.: А. Щепанська, Д. Лука SSP, Л. Кіндратович. &nbsp;— Львів: Видавництво Святого Павла, 2018; Видавництво "«Свічадо"», ISBN 978-966-938-245-0</ref>{{sfn|Мудрість|2019|с=377}}.

* Хіба [[світ]] і [[народ]] &nbsp;— не ліпше видовище, ще й дармове, подібно до відомого Піфагорового торжища? Ти бачиш, як один стогне під тягарем боргів, другий карається честолюбством, третій &nbsp;— скнарістю, четвертий &nbsp;— хворобливим бажанням споглядати безглузді речі{{sfn|Мудрість|2019|с=375}}.

* Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати –&nbsp;— це наполовину завершити{{sfn|Мудрість|2019|с=376}}.

* Хто думає про [[Наука|науку]], той любить її, а хто її любить, той ніколи не припиняє вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльний{{sfn|Мудрість|2019|с=374}}.

* Часто той, хто сам зробити не здатний, і іншим в тому вірити не може.

* Чи є щось необхідніше людині, як дихати. І на те повсюди є повітря...повітря… О глибина премудрої благоти, що сотворила потрібне неважким, а важке непотрібним{{sfn|Мудрість|2019|с=386}}.

* Шляхетна душа ненавидить явно, не прикриваючи приязним лицем своєї нехоті, &nbsp;— чинять так лише рабські серця, що народилися на лицемірство та брехню{{sfn|Мудрість|2019|с=392}}.

* Що в кого болить чи радує &nbsp;— те в кожного в голові та на язиці{{sfn|Мудрість|2019|с=391}}.

* Як купці вживають застережних заходів, аби у вигляді добрих товарів не придбати поганих і зіпсутих, так і нам варто якнайретельніше пильнувати, щоб, обираючи [[Друг|друзів]], цю найліпшу окрасу життя, більше того, &nbsp;— неоціненний скарб, з недбальства не натрапити на щось підроблене{{sfn|Мудрість|2019|с=375}}.

* Як полум’яполум'я і ріка, так думка повністю не відпочиває. Вогонь гасне, ріка спиняється, а безтілесна і безстихійна думка рух свій припинити (чи в тілі вона, чи поза тілом) не може ані на мить і продовжує своє стрімке літання через необмежені вічності{{sfn|Мудрість|2019|с=387}}.

* Якщо ти темрява &nbsp;— скрізь для тебе пекло.

:: Джерело: [http://litopys.org.ua/skovoroda/skov114.htm Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті] ([http://www.webcitation.org/6VqkI35pr збережений архів]) {{ref-ru}} &nbsp;— перша надрукована версія (1894), [http://www.ukrcenter.com/Література/Григорій-Сковорода/24541-1/Розмова-Пяти-Подорожніх-про-істинне-щастя-у-житті українською] ([http://www.webcitation.org/6VqkMpZcv збережений архів])

** ''Премудрість &nbsp;— як гостродалекозоре орлине око, а чеснота &nbsp;— як мужні руки з легкими оленячими ногами.''

** ''Світська думка &nbsp;— не є то в серці чоловіка чиста вода.''

** ''Оце то є бути щасливим &nbsp;— знайти самого себе.''

** ''Тепер розуміємо, в чому є наше істинне щастя. Воно живе у внутрішньому серця нашого мирі, а мир &nbsp;— у згоді з Богом.''

** ''Бідняче! Досі не знаєш, що царський лікарський дім є святійша [[Біблія]]. Вороги твої &nbsp;— суть власні твої думки, що царюють в серці твоїм…''

** ''Якщо хтось потрапив у рів чи безодню водну, не маєш думати про труднощі, але про визволення. Якщо будуєш дім, будуй для обох частин твого єства &nbsp;— душі й тіла. Якщо прикрашаєш і вдягаєш тіло, не забувай і серця. Два хліба, два доми і дві одежини, два роди всього є, всього є по двоє, адже є дві людини в людині одній і два батька &nbsp;— небесний і земний, і два світи &nbsp;— первородний і тимчасовий, і дві натури &nbsp;— божественна і тілесна, у всьому-на-всьому…''

* ''Тепер є не менше, ніж 250 великих та малих праць, присвячених Сковороді, який, як це загально визнано, &nbsp;— є найцікавіша постать історії українського духу. В цих працях висловлено, напевне, не менше, ніж 250 різних поглядів на Сковороду…'' (український учений і мислитель [[w:Чижевський Дмитро Іванович|Дмитро Чижевський]], початок 1930-х років)

* ''Сковорода вчив, що святість життя &nbsp;— тільки в справах'' ([[Лев Толстой]])

| Коментар =

| Оригінал = Никифору Федоровичу страшно не понравился знаменитый «Козак-стихотворец». Он обыкновенно говорил, что это чепуха на двух язиках. И я вполне согласен с мнением Никифора Федоровича. Любопытно би знать, что би он сказал, если би прочитал «Малороссийскую Сафо». Я думаю, что он видумал бы какое-нибудь новое слово, потому что слово «чепуха» для нее слишком слабо. Мне кажется, никто так внимательно не изучал бестолкових произведений философа Сковороди, как князь [Щаховской]. В малороссийских произведениях почтеннейшего князя со всеми подробностями отразился идиот Сковорода. А почтеннейшая публика видит в зтих калеках настоящих малороссиян. Бедние земляки мои! Положим, публика человек темний, ей простительно. Но великий грамматик наш Н. &nbsp;И. &nbsp;Греч в своей «Истории русской словесности» находит [в них?], кроме високих эстетических достоинств, еще и исторический смисл. Он без всяких обиняков относит существование казака Климовского ко времени Петра І. Глубокое познание нашей истории!!}}

* [http://ukrlife.org/main/afor/scovor.html Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. &nbsp;— Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001] ([http://www.webcitation.org/6VqkYOse0 архів оригіналу])

* Григорій Сковорода. Байки харківські; Афоризми. Редакція О. &nbsp;Р. &nbsp;Мазуркевича Х: Прапор, 1972. 132 ст.