Відмінності між версіями «Емма Андієвська»

* Найстрашніше не смерть, від неї й так ніхто не втече, - не вигнання, не каторга, а коли істота, створена на Божу подобу, зі страху за коротку секунду амебного животіння гасить у собі вічний вогник добра, забуваючи, що Всевишній усе знає і все чує, навіть коли людині, затисненій, завдяки власній слабодухості, з усіх сторін свинячими писками зла, в розпачі ввижається, ніби Він осліп і Йому позакладало.
** Там само. - С. 196.
* ... ніколи не пізно струсити з себе ярмо гиді, треба лише усіма помислами повірити в добро, і найслабкішому чоловікові одразу ж явиться незміренна сила.
** Там само. - С. 199.
* ... хто раз впустить собі в груди світло, той вже не схоче жити в темряві.
** Там само. - С. 199.
* Потяг до зла далеко не природне явище, природним зробили його слабодухи, що лякаються власної тіні. Людина завжди має вибір, і весь цей морок і жах людина сама й завинила.
** Там само. - С. 208.
* ... сатана спроможний убивати й чинити зло виключно руками людей, яких йому вдастся залякати й принадити! І в цьому не лише загибель, а й порятунок людства! Бо зерна добра є в кожній людині, хоч і якій, здавалося б, злочинній (а скільки лиха чинять не злочинні? Зрештою, зіча людина будь-коли знатиме, яка вона? Хіба вона щомиті на стає тим, у що повірить? Як часто Ґудзій на власні очі пересвідчувався: більшість злочинів коїться лише тому, що людина не ввважала по потрібне завчасу випорожнити з душі гиді, яка випадково, - а яких не трапляється в житті випадковостей: лінь, глупота, мода на зло, страх відрізнятися від загалу, - потрапила до середини, отруївши мозок і серце?) Ба більше, може, світ тільки й тримається на тих запльованих і занедбаних зернах добра, які даються кожному при народженні, хоча на численних життєвих роздоріжжях людина (з лінощів чи під тиском людожерних обставин, а вони ж і доповнюють і спричиноюють одне одного), повіривши у всемогутність мороку, й заганяє ці крихти світла до найбагнистіших, найнепрохідніших закамарків свого єства, до певности ще й проваливши їх сміттям і нечистотами?
** Там само. - С. 209-210.
* Перед кожною людиною відкритий шлях добра, і тільки воно – справжнє існування.
** Там само. - С. 212.
* Людина вільна, щойно вона цього по-справжньому забажає. І тоді гори зрушить.
** Там само. - С. 212.
* Очевидно, людина, боронячися від хаосу, на кожному кроці обтинає феномени від, як їй здається, зайвини, беручи розгалужену кількаповерхову дійсність в одноплощині розумові лещата, але це виключноперший щабель, бож мислення – творчий процес, воно відбувається не одноколійно, єдиним аподиктичним висновком, а одночасно багатовимірними жмутами напруги однаково дійсних суперечних одна одній думок, що їх людський мозок безсилий охопити вищим об’єднувальним розумом...
** Там само. - С. 237.
* Терещенка завжди дивувало, чому так мало народів напротязі віків зберігає ідентичність, ніби спішачи, зі страху, кров на службу й прославлення чужих личин, аби назавжди загубитися, - чи, може, на деякий час відпочити від тяглости власного я? – під іншими іменами, навіть своїх колишніх ворогів...
** Там само. - С. 240.
* ... слабі завжди загумінкові; мовляв, насолодуйтеся по зав'язку вашою смердючою Україною! Для всіх інших націй – незалежність похвальна, але для нас, проклятущих ворохобників і руїнників імперії, вигаданих німцями на горе великому російському народові, вона кари гідна, і тому чимдуж біжіть під тюремну ручку спасенної матінки Росії, може, Москва на цей раз вас, негідників бандерівських, мазепинських виплодків, усіх не перестріляє й не вимордує, а ще якось помилує.
** Там само. - С. 243-244.
* ... хто сьорбнув блискавки, той не вдоволиться драглями ...
** Там само. - С. 246.
* ... хапали людей, розстрілювали й засилали, а потім і взагалі виморили Україну голодом, бож назадницька нація, яка на власній землі сміла існувати лише, як меншовартісний, запльований і спотворений додаток доматінки Росії, ніяк не приймала кривавого ощасливлювання, насаджуваного вибраними вдосконалювачами людства...
** Там само. - С. 251.
* ... тьма одразу ж відступиться, як людина роздмухає в собі найменший вогник світла ...
** Там само. - С. 263.
* Хоч людина й покликана бути тільки доброю, безмежна доброта - рідкісне явище. Доброті природа відпустила місця – лише, як виняткові з її правил. Добру людину нищать, затоптують, коли ж немає сили знищити, глузують, знущаються, і вона завжди гине. Але якби не народжувалася ця безмежно добра людина, яка нагадує нікчемним створінням про божественність людського покликання, весь світ не проіснував би й миті. Все буття рознесено б на друзки, і воно ніколи не втілилося б знову. Бо навіть злі, мерзенні й підлі креатури не проіснували і одного віддиху, якби всього буття не виправдовувало б існування безмежно доброї людини. Її затоптують, однак через неї, і то виключно через неї, рухається світ. А цією доброю людиною може бути кожний, перед кожним покладено цей вибір, і кожна людина муисть колись на нього зважитися, щоб сповнити те, для чого вона, може, тільки й народжується. І тепер настала моя черга.
** Там само. - С. 265.
 
==З [[Роман про людське призначення (роман)|"Роману про людське призначення"]]==
Анонімний користувач