Антонич Богдан-Ігор Васильович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування |
Доповнено та структуровано за збірками. Заміна джерел. |
||
Рядок 3:
| Зображення = Антонич Б.jpg
| Опис =
| wikipedia =
| source =
| commons = Category:Bogdan_Igor_Antonyc}}
'''[[w:Богдан-Ігор
== Цитати ==
=== Поетичні твори ===
==== «Привітання життя» (1931) ====
* Хоча б чоло батіг невдач порив, <br/> не жаль, бо ступенем до перемоги <br/> стає нам кожний, хоч невдалий, зрив.
:: <small>''(«Зриви й крила». 1. «Прелюдія». — С. 42)''</small>
* Наші [[Мрія|мрії]], заміри, бажання <br/> перейдуть часто в дійсність аж тоді, <br/> коли від себе їх відірвемо.
:: <small>''(«Баклажани». — С. 47)''</small>
==== «Велика гармонія» (1932–1933) ====
* Бо кожний із людей життю є [[брат]].
:: <small>''(«De morte, ч. 2 (Смерть)» (24 березня 1932). — С. 90)''</small>
* [[Небо]] — вічний знак питання, <br/> <...> <br/> небо — людська ціль остання.
:: <small>''(«Te Deum laudamus» (25 березня 1932). — С. 92)''</small>
* Велика простота — <br/> найвища досконалість.
:: <small>''(«(Свята простота)» (26 березня 1932). — С. 99)''</small>
* Моя [[душа]] — це битий [[Шлях (дорога)|шлях]] на невідомих дійсності полях.
:: <small>''(«Ave Maria» (27 березня 1932). — С. 101)''</small>
* Найбільше [[щастя]] — бути [[Доброта|добрим]].
:: <small>''(«(Рубач, ч. 2)» (29 березня 1932). — С. 106)''</small>
:: <small>''(«Triangulum» (29 березня 1932). — С. 107)''</small>
:: {{Цитата дня/Обрана|6 липня 2016}}
==== «Три перстені» (1934) ====
* Я, [[сонце]]ві життя продавши <br/> за сто червінців [[божевілля]], <br/> захоплений поганин завжди, <br/> поет весняного [[похмілля]].
:: <small>''(«Автопортрет». — С. 117)''</small>
* На кичерах сивасті трави, <br/> черлений [[камінь]] у ріці. <br/> Смолиста [[ніч]] і [[день]] смуглявий, <br/> немов [[Цигани|циганка]] на лиці. <br/> Розсміяні палкі потоки, <br/> немов коханці до дівчат, <br/> злітають до долин глибоких, <br/> що в сивій мряці тихо сплять, <br/> і куриться із [[Квіти|квітів]] запах, <br/> немов з люльок барвистих дим.
:: <small>''(«Елегія про співучі двері». — С. 118)''</small>
* Листар носив листи зелені, <br/> листи шуміли. Ех, весна! <br/> Плету пісні на веретені <br/> про [[молодість]], що промина.
:: <small>''(«Елегія про ключі від кохання». — С. 124)''</small>
* І знаю тільки те, <br/> що треба [[Пісня|пісню]], наче тінь, нести з собою, <br/> що треба йти, невпинно йти <br/> назустріч мертвій [[Тиша|тишині]] <br/> за зовом [[Вітер|вітру]] — за зовом [[Ніч|ночі]], <br/> аж попіл [[Сон|сну]] засипле [[Око|очі]].
:: <small>''(«Елегія про перстень молодості». — С. 130)''</small>
* Клюють ліщину співом коси, <br/> дзвенить, мов мідь, широкий шлях. <br/> Іде розсміяний і босий <br/> хлопчина з сонцем на плечах.
:: <small>''(«На шляху». — С. 133)''</small>
* Горять скрипки в весільній брамі, <br/> на ній стобарвний прапор дня. <br/> Іду в захопленні й нестямі, <br/> весни розспіваної князь.
:: <small>''(«Князь». — С. 135)''</small>
* [[Весна|Весно]] — слов'янко синьоока, <br/> тобі мої [[Пісня|пісні]] складаю! <br/> Вода шумить у сто потоках, <br/> що з дна сріблистим мохом сяють.
:: <small>''(«До весни». — С. 136–137)''</small>
* Хай в нашім тілі, наче в соснах, <br/> густа живиця закипить. <br/> Хай в наші жили зелень млосна <br/> і [[Вогонь|полум'я]] спливе й блакить.
:: <small>''(«Праліто». — С. 140)''</small>
* Слова, що вимріяні у безсонні, довгі ночі, <br/> коли стріла натхнення, вбита в [[серце]], їддю точить. <br/> Зникають речі, розвіваються довкола [[Стіна|стіни]]. <br/> Тремчу над [[Книжка|книжкою]] у [[Вічність|вічності]] [[холод]]ній [[Тінь|тіні]].
:: <small>''(«Над книжкою поезій». — С. 144)''</small>
* Не сховатись, дарма, під наметом [[Краса|краси]], <br/> в чаді [[Алкоголь|п'яному]] строф кришталевих. <br/> [[Вітер|Вітре]] днів, мої власні [[Слово|слова]] рознеси, <br/> на шляхах їх розвій стомилевих!
:: <small>''(«Суворий вірш». — С. 146)''</small>
==== «Книга Лева» (1936) ====
* Коли слова на порох стерті, сповідатись [[Зоря|зорям]] зайво.
:: <small>''(«Апокаліпсис». — С. 173)''</small>
* Хто падає, за ним не тужать.
:: <small>''(«Сірий гимн». — С. 180)''</small>
==== «Зелена євангелія» (1938) ====
* Послухай: б'є [[Весілля|весільний]] бубон <br/> і клени клоняться, мов пави. <br/> В твоє волосся, моя люба, <br/> заплівся [[Місяць (супутник)|місяць]] кучерявий.
:: <small>''(«Весільна» (12 березня 1935). — С. 203)''</small>
* Палає [[ніч]] пташиним співом. <br/> Хто ж, люба, ложе нам постелить? <br/> Дивись, як сяє мерехтливо <br/> У вікна місяць — чару келих.
:: <small>''(«Весільна ніч» (10 березня 1935). — С. 203)''</small>
* І, відділившись від [[Натовп|юрби]], <br/> загорнемося в хутро ночі. <br/> Хай два серця — два [[Голуб|голуби]] <br/> співзвучно й тужно затріпочуть.
:: <small>''(«Два серця» (3 квітня 1935). — С. 204)''</small>
* До дна землі <br/> й до дна цупкого слова <br/> вдираюся завзято і уперто <br/> і видираю в заздрісної [[Смерть|смерті]] <br/> пісні, <br/> п'яніння, <br/> ночі й дні.
:: <small>''(«Хліб насущний» (4 січня 1936). — С. 209)''</small>
* Моя країно зоряна, біблійна й пишна, <br/> квітчаста [[Батьківщина|батьківщино]] вишні й соловейка!
:: <small>''(«Вишні» (16 квітня 1935). — С. 219)''</small>
* За [[смерть]] сильніше лиш [[кохання]].
:: <small>''(«Золотоморе» (24 травня 1936). — С. 224)''</small>
==== Поза збірками ====
* [[Сніг]] мені нагадує далеке свято, що <br/> має запах шоколяди і дитинства.
:: <small>''(«Різдво». — С. 277)''</small>
==== Начерки, плани, фрагменти ====
* [[Тиша]] — це мова, якою говорить до людини Бог.
:: <small>''(«Тиша» (1 квітня 1932). — С. 690)''</small>
* Є я і ти, і третє є ще [[сонце]], <br/> сонце має віконце з імли, <br/> Є я і ти, і наші сни,
що пахнуть [[сонце]]м.
:: <small>'' («Є я і ти, і третє є ще сонце...» — С. 689)''</small>
=== Прозові твори ===
* Мав двадцять літ і чорне [[волосся]]. Чого ж більше треба до [[щастя]]?
:: <small>''(«На другому березі». Фрагменти з роману. — С. 472)''</small>
* Правдива [[поезія]] не фальшує природи, є незалежна від її краси. Дійсна поезія має свою й тільки свою, власну й нічим незамінну красу, є суспільною потребою, як етика чи наука, й є фізичною потребою, як, наприклад, для собаки виття (?) до місяця, творить вищі життєві вартості, як релігія. Є світською відміною релігії.
:: <small>''(«На другому березі». Лірична повість. — С. 526)''</small>
* Зрештою, людина завжди є сама, навіть у приязні та [[любов]]і.
:: <small>''(«На другому березі». Лірична повість. — С. 552)''</small>
* Яка хижа насолода бути тільки одним [[звук]]ом незбагненного капричіо. Життя має вартість лишень тому, що його основа є невпійманна. Знайомість [[Здоровий глузд|глузду]] кожної пережитої події остогидла б нам кожний [[день]].
:: <small>''(«На другому березі». Лірична повість. — С. 558)''</small>
== Про Антонича ==
=== [[Андрухович Юрій Ігорович|Юрій Андрухович]] ===
* Якщо зіставити Антоничеві вірші, вміщеня у главах і в інтереццо з «Книги Лева» і «Зеленої євангелії», то згадуються слова [[Федеріко Гарсія Лорка|Ф. Г. Лорки]] про те, «що короткий вірш може бути крилатим. Довгий вірш мусить бути вченим, ваговитим».
:: <small>''(Андрухович, Юрій. «Особливості стилістики і техніки письма Богдана-Ігоря Антонича». — С. 192)''</small>
=== [[w:Зілинський Орест|Орест Зілинський]] ===
* Існує ґрунтовна різниця між метафорикою більшості українських поетів і метафорикою Антонича. В інших поетів метафора посилює реальний образ як музичний акорд, в Антонича вона стає будівельним матеріалом суцільної естетичної фікції уявного світу, в якому речі сплітаються в нові функційні комплекси. Це, власне кажучи, вже не метафора, а а органічна частина нової, окремої дійсності <...> Явища [[життя]] втрачають свою відвічну інерцію, виступають зі своїх берегів, міняють свої конфігурації, набуваючи через [[сон]] та [[Мрія|мрію]] нової опуклости й сили.
:: <small>''(Зілинський, Орест. «Дім за зорею». — С. 99)''</small>
== Джерела ==
*''Андрухович, Юрій''. Особливості стилістики і техніки письма Богдана-Ігоря Антонича // Нариси з поетики української літератури кінця ХІХ — першої половини ХХ століття. — Івано-Франківськ; Снятин, 2000. — 232 с.
* ''Антонич, Богдан-Ігор''. Повне зібрання творів / Передмова Миколи Ільницького; Упоряд. і коментарі Данила Ільницького. — Львів: Літопис, 968 с.
* ''Зілинський, Орест''. Дім за зорею: До видання зібраних творів Б. І. Антонича // Весни розспіваної князь. Слово про Антонича: Статті. Есе. Спогади. Листи. Поезії / Упоряд. М. М. Ільницький, Р. М. Лубківський; Передм. Л. М. Новиченка. — Львів: Каменяр, 1989. — 426 с. [Вперше опубліковано: Дукля. — Пряшів, 1966. — № 6. — С. 36–44]
{{Поділитися}}
[[Категорія:Автори-А]]
[[Категорія:Українські письменники]]
[[Категорія:Українські поети]]
| |||