Супрун Уляна Надія

в. о. міністра охорони здоров'я України з липня 2016, громадський діяч

Уляна Супрун (Супрун Уляна Надія, дівоче прізвище — Юрків; нар. 30 січня 1963, Детройт, США) — в. о. міністра охорони здоров'я України (2016-2019), професійний лікар, громадський діяч.

Супрун Уляна Надія
Уляна Супрун.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Цитати Уляни СупрунРедагувати

  •  

Система, яка є в Україні, не працює. Уже 10 років, згідно з соціальними опитуваннями, система охорони здоров’я є серед того, що треба покращити в країні. І чомусь досі держава не зробила суттєвих кроків у цьому напрямку. Ухвалення закону, який дозволяє за спрощеною процедурою сертифікувати західні ліки — це крок уперед. Але є багато інших системних речей, які потребують змін: це фінансування, доступ пацієнтів до системи, допомога лікарям із доступом до освіти, надання їм більшої незалежності від системи, ліцензування медпрацівників [в Україні є лише ліцензування медичних закладів] і так далі[1].

  •  

Зараз в Україні медичних закладів на одного громадянина в 1,5 разів більше, ніж у Європі. Разом з тим, ми не є здоровішими за європейців через те, що наявний ресурс використовується неефективно. В оновленій системі мають залишитись працівники сучасної медичної сфери. Медсестер і лікарів можна переатестувати, або перевести у інші медичні заклади, де бракує працівників. Я хотіла б побачити більш ефективне використання кадрів і фінансів[1].

  •  

Завжди просять «більше коштів», але ніхто не говорить про більш ефективне їх використання. І завжди чекають, щоб держава давала їм більше коштів, хоча через програму децентралізації дуже багато грошей залишаються у місцевому бюджеті[2].

  •  

Зараз усі за все платять і при цьому не знають, скільки ще від них вимагатимуть у лікарні — це наша реальність. Ми продовжуємо міф про те, що все безкоштовне. Але насправді ми платимо двічі: перший раз у якості податків, другий — з нашої кишені за все, що отримуємо у медичній сфері[2].

  •  

Для тих, хто не може доплатити, будуть субсидії, а хто може, платитиме зі своєї кишені[2].

  •  

Люди бояться захворіти, піти до свого лікаря, бо будуть фінансово зруйновані[2].

  •  

Згідно з моїм баченням — і так це працює у більшості країн світу — МОЗ не є замовником послуг і не оплачує їх. МОЗ творить політику — від англійського слова policy.
МОЗ займається громадським здоров'ям — здоров'ям усіх громадян, а не лікуванням кожного.
МОЗ також повинне бути регулятором, аби ця допомога була якісною, і щоб наявні фінанси правильно витрачали на цільові програми[2].

  •  

Мені завжди кажуть, що я маю складний характер. В Україні людьми із складним характером зазвичай називають тих, в кого просто він є. Тобто коли ти маєш певні чіткі принципи і не боїшся їх декларувати, не йдеш на компроміси щодо певних засадчих речей, відповідно, конфліктуєш з носіями протилежних поглядів, то отримуєш ярлик людини зі складним характером[3].

  •  

Для вихідців з СРСР компроміс зі злом заради добра — це добро, у той же час для американців компроміс зі злом заради добра — це зло. Для мене це ключовий ідентифікатор людей совєтської ментальності: це певна ціннісна шизофренія, коли у твоєму світогляді немає ніяких констант і все завжди можна виправдати[3].

  •  

Не бійтеся прислухатись до вашого внутрішнього голосу, не укладайте союзи чи партнерства зі злом із добрими намірами, не леґітимізуйте зло — боріться з ним, називайте речі своїми іменами і кажіть правду. [3].

  •  

В Україні прийнято сприймати держслужбовців як тих, що заважають прогресу і ускладнюють усім життя. Але в здоровій державній інституції культура служіння – це те, що рятує нації від політичних штормів, від урядів популістів і маріонеток. Я знаю, що ви здивуєтесь, почувши це, але розуміння приходить лише з досвіду роботи у державній сфері. Не відвертайтеся від державної сфери і використайте цей інструмент для служіння чомусь більшому, ніж кожен з нас може коли-небудь самому стати. Він неймовірно ефективний. [3].

  •  

Відповідальність. Це слово було просто склеєне більшовиками на цих територіях у сполученні зі словом "кримінальна" — "кримінальна відповідальність". Відповідно, це щось небезпечне, шкідливе, чого треба уникати і максимально боятися. "Це не наша відповідальність" — це совєтська мантра, яку українців поколіннями привчали повторювати в будь-якій ситуації, коли треба було робити якесь рішення. [3].

  •  

Служіть не лише собі і робіть рішення так, наче більше нема ні від кого цього очікувати. Візьміть відповідальність за все, що відбувається навколо, і не чекайте, що це зробить хтось інший. [3].

  •  

Я не бачу відважних людей зараз ані в уряді, ані в оточенні президента. Я бачу боягузів. Як ми маємо у владі боягузів - нічого не зміниться. Бо кожна зміна має ризики. Ми маємо розуміти ті ризики, бачити їх і коригувати, щоб вони були якнайменші. Але вони будуть.[4]

  •  

Навіть ті, хто зараз нарікає на зміни, розуміють, що стара система — неефективна і неправильна. Немає якогось іншого плану чи якихось кращих пропозицій. Можна хіба що покращувати те, що вже є. Наприклад, розширити перелік "Доступних ліків" або зробити інвестиції в інфраструктуру лікарень, дати більше фінансування на Програму медичних гарантій — це все будуть супер зміни для української медицини.[4]

  •  

Я тільки за те, щоб підвищити фінансування. І тільки за, щоб місцева влада також виділяла кошти на охорону здоров’я, і щоб виборці питали у кандидатів: "А скільки ви будете з місцевого бюджету надавати на охорону здоров'я? А на школи? А на дороги?"[4]

  •  

Другий спосіб — повернути співоплату до Закону про фінансові гарантії, як ми пропонувати з самого початку. Якщо пацієнти вже звикли до цього, щоб платити додатково, то хай буде співоплата, якийсь маленький відсоток, але через касу, легально. [4]

  •  

В минулому всі лікарні отримували гроші за те, щоб ніби лікувати інсульти, хоча багато які з них навіть не мали спроможності це робити. [4]

  •  

Якби була система ліцензування, яку ми пропонували зробити, лікарі б не були кріпаками головного лікаря, як є зараз, а були би вільними громадянами, які мають права. [4]

  •  

Але замість цього міністр і його заступники лише розпалюють ворожнечу і розкол у медичній спільноті. На жаль, якщо подивитися на глобальну політику, створення розколу дуже часто використовується для того, аби знищити правильні, хороші, позитивні процеси, які відбуваються в країні. І задля того, аби знесилити державні інституції і саму державу.[4]

  •  

Ще я вчора подивилася, як Зеленський розповідає, що він хотів захворіти, аби показати всім, що COVID-19 це не така страшна хвороба. Може, було би краще, аби президент держави не говорив такі речі? Це неправильно. Треба сказати, що є групи ризику, що будь-хто може захворіти у важкій формі, що потрібно дотримуватися правил.[4]

  •  

Вже в лютому ми знали, що треба буде робити тести. То чому в березні ви вибігаєте в світ купляти якісь тести, навіть не розуміючи, які потрібні?[4]

  •  

Пандемія є, але чи ми маємо зупиняти всі процеси в країні? Це те, що зробив карантин. Вони обрали закрити очі і ховатися, замість того, аби приймати важкі рішення. Як ви не маєте відважність приймати важкі рішення, ви не повинні сидіти у ваших кріслах, бо тоді наша держава і наш народ будуть від цього страждати.[4]

ПриміткиРедагувати