Таран Людмила Василівна

Людмила Василівна Таран (2 березня 1954, смт. Гребінки Васильківського району Київської області) — сучасна українська поетеса, прозаїк, літературознавиця, журналістка.

Людмила Василівна Таран

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Зблисне у грудях кристал невідомою гранню — Впіймано промінь, послання, уловлено звістку Мовою ангелів. Високогірня вітчизна чиста і вічна. — «Знову — це буйне шаленство...»

Не озиратись — озиватись: в пітьмі, у сяєві софітів, У натовпі, самотині — я скинусь, Отче мій, мов риба. Бо що в мені моє? Скелет? Чи дихання моє в легенях? Чи кров у венах? Тільки нить Незрима, що сягає неба. — «Я знаю, Господи: щодня...»

...Раювання — це вертикаль. У цих синкопах, що стискають горло, — Вітчизна. Похмуре море, Mare terrebrarum, Відхлинуло. І простір — непорочний. Ангеларій. Сферична таїна, що розрослась До вічности. — «Улюблений блюз...»

Скрипуче, потайне життя вночі виповнюється. Звуки Вузькі, але такі проникні — у саме серце. Не дочуй, — Кажу собі, — не дослухайся, як після маківки, засни, Ввійди в ласкаві коридори любовей, злетів і пригод. Але не слухає мій слух — і нашорошується серце. ...Коханець у жадану дзюрку вставляє темного ключа. Вода зітхне, сплакне раптово в крані... Скрикне під вікном Розбещена шалена кішка... Я вийду у зимову ніч, нечутно причинивши двері, У срібних шерехах і шовку моїх невтілених жадань. Роїння снігу з ліхтарів, рипіння радісне морозу І теплі запахи вугілля із непоснулих димарів. І втягує тебе огром небесної архітектури — Склепінь, аркад і переходів до вічності. Нічний трансфер. — «Скрипуче, потайне життя...»

Я — вільна від самої себе, І в тиші строгій і стрункій Я чую: ангели на небі Перегортають сторінки Книжок улюблених. — «Я — заспокоїлась. Я — тиха...»

Джерела

• Костянтин Москалець. Стежачи за текстом. Вибрана критика та есеїстика. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. — 400 с. — ISBN 978-617-679-678-7