Таран Лідія Анатоліївна

українська телеведуча

Тара́н Лі́дія Анато́ліївна (народилась 19 вересня 1977 року, Київ) — українська телеведуча. Володарка премій «Телезірка» та «Телетріумф».

Таран Лідія Анатоліївна
Стаття у Вікіпедії

Цитати про себе

ред.
  •  

Ліда – лідер! Якщо серйозно, то я вважаю себе більше командним гравцем, але розумію: якби була лідером, зробила б краще і більше, тому працюю над цим. Так, якщо ти націлений на успіх, то просто зобов’язаний бути лідером по життю.[1]

  •  

Коли я тільки-но починала на телебаченні, це був час суцільних експериментів. Але мені все подобалось. Було в мене і каре червоного кольору, і коротке волосся, і всілякі каскади. Не було тільки максимально короткого волосся та радикально чорного кольору. Всі інші експерименти за 12 років роботи на екрані я провела і досить успішно.[2]

Цитати про школу

ред.
  •  

Мої шкільні роки – це роки дикої бідності. Найкрутішою формою вважалася синя, але її привозили з Пітера чи Москви одиницям. Ось у Доманського, собаки, була така. А мені дуже часто діставалася форма старших двоюрідних сестер із Миколаєва, яку я доношувала. [3]

  •  

Крім деяких приємних вчителів та ще кількох людей, це жах. Чорна діра в моєму житті. Це психотравма: постійні бойкоти, підлянки, вкрадені журнали... "Не виступай", "Чому ти все знаєш?", "Що ти корчиш із себе?", "Не показуй, ​​що щось знаєш"... Школа – це реальний жах. Не бажаю своїй дитині піти до школи, в якій я провчилася до дев'ятого класу.[3]

Цитати про роботу

ред.
  •  

Чесно кажучи, я ніколи не прораховувала свою кар’єру, не планувала досягти того, що маю зараз. Думаю, саме відсутність стратегічного планування виявилася дуже доречною – я просто робила свою справу, підіймаючись від сходинки до сходинки, а потім на певному етапі зрозуміла, що робота телеведучої – це та штука, яку я виконую краще за все. [1]

  •  

Знаєте, напевно, це називається «доля». У цьому розумінні я – фаталістка. Мені справді вдається опинятися у тому місці і з тими людьми, з котрими може виникнути цікава співпраця. Коли після роботи на радіо я прийшла на «Новий канал» і сказала, що хочу тут працювати, мені влаштували проби, після яких взяли на роботу. Я дуже хотіла вести спортивні новини, але спочатку потрапила в ранкову програму. [1]

  •  

Дуже важливою рисою успіху вважаю ініціативність. На телебаченні, скажімо, ніхто нікого особливо не вчить, все мусиш хапати сам. Важливо бути по-доброму жадібним у професії. Коли людина приходить на телебачення і каже: «У мене зарплата лише 500 доларів, тому за них я буду працювати від цього до цього», – діла не буде. Якщо вона не намагатиметься зробити і те, і те, і ще трохи, то успіху на телебаченні не досягне. Це факт, і з цим не посперечаєшся.[1]

  •  

Чесно кажучи, влаштовуючись на роботу, я ніколи спочатку не говорю про гроші, я говорю про роботу. Звичайно, коли ідуть переговори про перехід на інший канал, про мої функції в цілому, то обов’язково проговорюється і фінансова сторона, але вона не є першим пріоритетом. Думаю, якщо ти сам у професійному плані адекватно оцінюєш свою роботу, то і керівництво адекватно за неї платить. [1]

  •  

Не можна, щоб творча робота входила до звички.[4]

  •  

Продовжує свою роботу наш благодійний проєкт «Здійсни мрію». Нещодавно ми здійснили мрію 13-річної Софії Іванової. Вона виступила на одній сцені зі своїм кумиром — DOROFEEVA. Під час футбольної гри «Динамо» U16 в Іспанії дівчинка акомпанувала співачці на гітарі її нову пісню. На початку березня російські військові обстріляли будинок родини. Уламок снаряда влучив дівчині у голову. Зараз Соня — наша підопічна.[5]

Цитати про сім'ю, материнство та розлучення

ред.
  •  

З появою дитини жінка стає реалізованою внутрішньо, більш врівноваженою, отримує основу, загалом – те, заради чого хочеться жити і досягати мети. Мені здається, що в нашому світі діти не гальмують, а навпаки, дуже мотивують обидвох батьків. Звичайно, виховання дитини складно поєднувати з кар’єрою, тому що її розвиток вимагає постійної присутності на роботі. Спочатку, коли дитина зовсім маленька і хоче, щоб мама увесь час була поруч, розірвати це коло доволі важко, але коли малеча виросте – а це відбудеться досить швидко, – вона ще й запитає, хто ж її мама. Думаю, для дитинки дуже важливо буде дізнатись, що мама насправді цікава і реалізована особистість.[1]

  •  

Круті життєві повороти потрібні кожній людині, щоб розуміти, що життя набагато ширше, і воно не звужується до стану: "Є Він і те, що навколо Нього". Життя багатогранне і без цього. І в ньому можна бути по-справжньому щасливою.[4]

Цитати про війну

ред.
  •  

Насправді моя історія абсолютно прохідна в порівнянні з тим, що переживають тисячі українців під час цієї війни. Це не те, що мене страшенно засмучує. Так, неприємно, звичайно, тому що це нова квартира, не так давно там був зроблений ремонт… Але все це такі дрібниці в порівнянні з тим, що відбувається у країні.[5]

  •  

Звичайно, як і у більшості українських жінок, це така постійна синусоїда, на яку ти не можеш сильно вплинути: від розпачу, коли читаєш про чергові жертви рашистів, і до жаху від цих всіх руйнувань. А потім до певного приведення себе в норму, якогось конструктиву. Це такі гойдалки, на яких гойдається зараз вся українська нація. Емоційна шкала надзвичайна — то ненависть, то неспокій, то сум… Ні в кого зараз немає якоїсь константи настрою, всіх дуже сильно розгойдує.[5]

  •  

Поки що мрію лише про перемогу і закінчення війни. А після війни, думаю, кожен знайде собі великий шмат роботи. Ми будемо черпати натхнення з самого факту перемоги. Поки що хочу, щоб всі близькі та рідні були цілі й в безпеці. Всі інші мрії будуть вже після нашої перемоги.[5]

  •  

Українські жінки всюди залишаються українськими жінками. Вони займаються найважливішим — роблять усе, аби зберегти дітей. Також на культурному фронті жінки багато роблять — організовують концерти, виставки.[6]

  •  

«Бути в ресурсі» це зараз таке умовне словосполучення. Тому що більшість українців зараз точно «не в ресурсі». В ресурсі вони перебувають, коли роблять щось конкретне і важливе для наближення перемоги — збирають кошти, працюють для людей, щось організовують. От тоді, напевно, можна відчути себе в ресурсі. [7]

  •  

Поки що треба жити кожен день максимально так, як ти можеш його прожити. Гідно. А далі які вже будуть обставини. Ми вже третій місяць живемо у відсутності можливості стратегічного віддаленого планування. Я планую своє життя зараз на 3 дні максимум. І то, якщо маю події в інших містах. Більше планування, на жаль, зараз неможливе.[7]

  •  

Війна згуртувала українців дуже сильно. Тому думаю — це найсильніша наша риса зараз — об’єднання і намагання зробити все заради перемоги. Я думаю, що світ зараз так само захоплюється Україною і навіть не намагається це приховати. Усі ці зірки, які приїжджають в Україну, все, що вони про нас розповідають — це все дуже добре для нашої держави. Єдине — страшенно шкода, що все це відбувається на тлі такої трагедії… [7]

  •  

Головне для перемоги зараз — наша українська армія та її підтримка. Щоб перемогти якомога швидше, але з якомога меншими втратами. Зберегти якомога більше українців, і подарувати нашим дітям мирну, незалежну державу. [7]

Джерела

ред.

Примітки

ред.