Терехович Леонід Никифорович

Терехович Леонід Никифорович (26 березня 1941, Кучинівка Щорського району Чернігівської області — 22 серпня 1992, Кучинівка, Україна) — український поет.

Терехович Леонід Никифорович

Стаття у Вікіпедії

З творів

Свідомо став на муку

Людська загребущість роз'ятрює душі, і бачимо часто, на жаль, як виростають хоробрi та дужі рабами нікчемних бажань… — «Діоген»

Ми про живих катів мовчим, зате відважні проти мертвих, щоб нам пожерти на пожертви, щоб не зостатися ні з чим… — «Ми про живих катів мовчим…»

Несе людина через все життя своє — окреме — світосприйняття, лише в кінці під покривалом літ зникає світло,                            і зникає світ… — «Закоханий в безмежний білий свiт»

Коли помру — це буде скоро, — хай пам'ять в забуття не лине… Можливо, хтось нап'ється з горя, а хтось, можливо, смачно сплюне… (…) по смерті одного лиш хочу: аби не позабули швидко. — «Коли помру — це буде скоро…»

Нам треба свідомо ставати на муку, порвать по живому, щоб вийти з пітьми... Лише б не забути святої науки — в нелюдських умовах зостатись людьми. — «Шануймося, люди, бо ми того вартi…»

Джерела

• Терехович Л. Н.. Свідомо став на муку : Вибране / Л. Н. Терехович; упоряд.-ред. В. П. Москаленко.. — Чернігів: [б.в.], 1993. — 31 с.