Тимошенко Антон Юрійович
Тимошенко Антон Юрійович (5 лютого 1994,Приміське, Нікопольський район, Дніпропетровська область) — український стендап-комік, радіоведучий, сценарист. Ведучий комедійного шоу «Гомін Аут» на радіо «Промінь», сценарист програми «Ґрати, песик, дужка, гривня, знак питання, долар, нуль» («#@)₴?$0»). Учасник «Ліги сміху», дворазовий переможець телешоу «Розсміши коміка», резидент клубу «Підпільний стендап»[1], один із лідерів клубу «Stand Up Time»[2].
| Тимошенко Антон Юрійович | |
 Стаття у Вікіпедії
|
Цитати
ред.«Це стендап-тур багатьма містами США і Канади, всього здається 16 чи 17 міст. Які теми? Насправді, останній мій концерт "На межі" був про війну, тут мало буде про війну, здебільшого побутові теми, тому що вже багато виписав, і не встиг так швидко зібрати щось ще, якісь рефлексії. Ну і зараз багато сумних думок, які я не можу перетворити у стендап, тому я спробував зібрати останнє смішне, що в моїй душі є, і вийшла якась там година матеріалу, з якого я планую в цьому турі зібрати кошти на ЗСУ. |
«Реакція була така сама, вони сміялися. Не те, що важче, треба просто іноді піймати вайб. В такому виступі, коли військових там всього декілька сиділо, більшість людей цивільних, це взагалі легко. Ми перед військовими виступаємо дуже часто насправді. В Україні ми їздили і на схід, і на південь виступати, в якісь реабілітаційні центри». — про те, чи складно жартувати на воєнні теми із ветеранами в інтерв’ю журналістці Української служби Голосу Америки Ірині Матвійчук "Зібрав останнє смішне, що в моїй душі є". Антон Тимошенко у США - про гумор як терапію та чому жарти писати все складніше. Інтерв'ю (3 червня 2024 року) |
«Прикол в тому, що вони самі вже жартують про це, тому що так легше справлятися з травмами. Навіть під час мого виступу сьогодні військовий щось вкидував. У нього не було ніг, і він якісь жарти про це казав: "Вибачте, що так пізно прийшов", якісь там такі штуки були. І вони прямо були смішні, і люди сміялися. Мені перед ними виступати завжди хвилююче і тривожно, бо я хочу, щоб я їм сподобався. Якщо я не сподобався військовим, я відчуваю, що я не дуже то й корисний на тій позиції, на якій я зараз є. Мені друзі розказують, що зазвичай на позиціях [на війні] люди діляться на два типи. Є частина, яка може загнатися, умовно, і думати якісь там погані думки. А є ті, хто починає все це погане пережартовувати, і цей гумор допомагає їм рухатися далі. В цьому плані, мені здається, ми з військовими на одній хвилі, і виступати перед ними завжди так само, ти розказуєш ті самі жарти. Але просто мені перед військовими завжди хвилююче і тривожно, бо я хочу, щоб я їм сподобався, бо якщо я не сподобався військовим, я відчуваю, що я не дуже то й корисний на тій позиції, на якій я зараз є. Хочеться відчувати, що вони дійсно сміються». — про військових без рук, без ніг, які приїхали на протезування до США в інтерв’ю журналістці Української служби Голосу Америки Ірині Матвійчук "Зібрав останнє смішне, що в моїй душі є". Антон Тимошенко у США - про гумор як терапію та чому жарти писати все складніше. Інтерв'ю (3 червня 2024 року) |
«В мене просто є ідея - спробувати повиступати на англомовних мікрофонах. І в мене є жарт, де я хочу сказати, що "Дякую за допомогу Україні, дякую за вашу зброю, яку ви надсилаєте. Я розумію що ви не можеш надіслати нам прямо всю зброю, тому що вам треба лишити щось для своїх шкіл. ... Ну для захисту шкіл". |
«У бомбосховищах ми всі якраз виступали, і в гардеробах виступав, де тільки не виступав під час тривоги? Тому що це дуже простий в організації жанр. Умовно кажучи, щоб Олю Полякову привезти на виступ у сховищі, треба там ще якісь приколи. А ми швиденько розібрались на місці, пожартували і погнали. |
«Це було насправді. На початку, коли сталось вторгнення, це було більше як гіперкомпенсація. Ти просто на такому стресі, розумієш, що ти нічого не можеш зробити, в якомусь укритті. Я просто писав жарти, бо не знав, що робити. Потім я побачив, що люди пишуть: "Блін, дуже добре, мені дуже допоміг твій жарт", навіть писали, що якісь там жарти допомогли вилізти з депресії. Я навіть сам не розумів, що це може мати якусь силу, і люди мене переконали, що це дійсно може бути настільки корисно. І тоді переключатися на цьому адреналіні, стресі було легше. Зараз уже значно важче переключатися, коли війна довго йде. Це дуже дивне відчуття насправді. Коли ти пишеш жарти на фоні війни, ти ніби як шизофренік трохи виглядаєш, бо ти маєш сміятися, з цією посмішкою на фоні смертей, цих вибухів. Іноді це дуже... Не іноді, часто це дуже дивно усвідомити. |
«Моя позиція ліберальна в команді, я за все. Можна жартувати про все, але бажано, щоб ти мав якусь сильну позицію по цій темі. Просто жартувати на складні, на провокативні теми - це спокуса. Молодим комікам іноді хочеться щось накинути, зробити провокацію, бо на це люди реагують: "Вау, він каже про таке, про що ніхто не каже". Це дуже велика спокуса так робити, але для цього треба мати хист і якусь репутацію. Спочатку довести, що ти смішний на якихось темах, а потім вже показуй, що ти можеш на складні теми говорити смішно. Наприклад, я не жартую про Маріуполь чи про Бучу. Бо що тут смішного? А не бачу нічого смішного. |
«Я їду за кордон будь-коли лише з одною метою: я маю привезти на армію багато грошей. Якщо я з цього туру привезу менше, ніж, скажімо, 5 мільйонів гривень, це буде невдалий для мене тур, неуспішний». — про мету поїздки в США в інтерв’ю журналістці Української служби Голосу Америки Ірині Матвійчук "Зібрав останнє смішне, що в моїй душі є". Антон Тимошенко у США - про гумор як терапію та чому жарти писати все складніше. Інтерв'ю (3 червня 2024 року) |
Примітки
ред.- ↑ Біографія відомого гумориста Антона Тимошенко, родом з Дніпропетровської області - dnepr-trend.in.ua (uk). Процитовано 2024-08-17.
- ↑ Комік Антон Тимошенко: Дурних стендаперів відразу видно з жартів; Ірина Гринюк, Детектор медіа, 27 березня 2017. (рос.)
