Ткач Михайло Сергійович

Михайло Сергійович Ткач (16 жовтня 1988, Дніпро, УРСР) — український журналіст-розслідувач, кореспондент видання «Українська правда» (з 2021). У 2016—2021 — журналіст програми «Схеми» української редакції Радіо Свобода.

Ткач Михайло Сергійович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

«Я вступав до Дніпропетровського національного університету з метою працювати на «1+1». Коли я його закінчив, ця мета залишилася і я пішов на «Плюси». На той момент знімали пілот програми «Гроші» й туди потрібен був ще один журналіст. Я зняв матеріал, який сподобався, й таким чином потрапив у команду. На «1+1» я працював п'ять років, мені потрібно було розвиватися, виходити з зони комфорту. Я отримав багато пропозицій, але на той момент вважав, що найсильніша команда розслідувань в Україні — це «Схеми». Тому вирішив, що маю стати її частиною». — про навчання та перший досвід журналістської діяльності Михайло Ткач: «Україна для розслідувачів, як Діснейленд для дитини, — куди не подивишся, всюди Міккі Маус» (2 березня 2017 року)

«Журналістика передбачає великий багаж знань, а розслідувальна журналістика, як на мене, ще складніша. Я не можу сказати, що вийшов із університету й отримав усі необхідні для роботи знання. Так само не було якогось іншого моменту, коли я всього навчився або отримав певні інструменти для того, щоби робити розслідування. Це все приходить із часом — коли розбираєшся в темі, розумієш, куди слід звертатися по ту чи іншу інформацію. Коли я почав займатися розслідуваннями, то не знав якихось нюансів, людей, навіть банально не знав, кому належить якась відома компанія, не кажучи вже про інструменти роботи, хоча всі вони з’явилися, здебільшого, останнім часом (наприклад, реєстри нерухомості і т.д.). Іноді були такі теми, де мені доводилося перечитати й передивитися дуже багато матеріалів, щоби щось зрозуміти. Не можу сказати, що є якась книжка, яку можна прочитати й усього навчитися. Через це мені іноді складно проводити якісь майстер-класи, адже немає точного рецепту, як робити класні розслідування». — про особливості журналістських розслідувань Михайло Ткач: «Україна для розслідувачів, як Діснейленд для дитини, — куди не подивишся, всюди Міккі Маус» (2 березня 2017 року)

«У нас у редакції три оператори, все чітко координується, їх завжди вистачає. На «1+1» через специфічність зйомок та ненормований графік не всім операторам подобалося зі мною працювати. Із часом у мене склався продуктивний тандем із Ярославом Бондаренком. Після переходу в «Схеми» я дуже швидко порозумівся з Кирилом Лазаревичем та Борисом Троценком. Ми зняли низку складних матеріалів. Згодом до нас долучився і Ярослав Бондаренко. Унікальність операторської команди «Схем» у тому, що кожен оператор працює та мислить водночас і як журналіст. Будь-яка кількість робочих годин, будь-яка погода, будь-яка відстань чи висота зйомки — неодноразово переконувався, що для них не має нічого неможливого». — про співпрацю в команді Михайло Ткач: «Україна для розслідувачів, як Діснейленд для дитини, — куди не подивишся, всюди Міккі Маус» (2 березня 2017 року)

«Усе почалося з того, що я побачив інформацію на сайті «Наші гроші» про те, що з державного бюджету було виділено, здається, 20 мільйонів гривень на ремонт приміщень Києво-Печерської Лаври. Я вирішив поїхати й подивитися чи відбувається якийсь ремонт і що ремонтують. Так сталося, що коли ми приїхали до Лаври, туди почали заїжджати багато мерседесів. Охоронець сказав, що один із них — це автомобіль владики Павла. Ми зайшли й побачили, що під кладовищем, яке є на території Лаври, будівельники оздоблювали якесь приміщення. Я підійшов до них і запитав, що вони роблять. Вони відповіли, що це буде ресторан. Я так і показав — ось автівки, ось ресторан будують. На що мені зателефонував владика Павло, за кілька днів після виходу матеріалу. Він запросив мене до Лаври, щоби показати, що я неправий у своєму матеріалі, я ставив запитання, які були для цього необхідні, але владика Павло почав нервувати й мене на той момент вигнали з Києво-Печерської Лаври. Він мене ображав, казав, що я погано вдягнутий. Хоча я тоді вдягнув свої нові конверси, які купив у секонд-хенді за 70 гривень і це було моє найновіше взуття. Це була складна ситуація для мене особисто, тому що я віруюча людина. Для мене Києво-Печерська Лавра завжди була серйозним символом. Коли я ще не жив у Києві, а приїжджав сюди, то намагався щоразу її відвідувати. Я навіть питав у віруючих поради. Одні казали, що в церкву не потрібно лізти, бо це інший світ. Інші казали, що, навпаки, церкві треба допомагати очищуватися. З огляду на те, що я віруюча людина, чути прокльони від настоятеля Києво-Печерської Лаври було непросто». — про конфлікт з настоятеля Києво-Печерської Лаври владикою Павлом Михайло Ткач: «Україна для розслідувачів, як Діснейленд для дитини, — куди не подивишся, всюди Міккі Маус» (2 березня 2017 року)

«Із номерами буває по-різному, я намагаюся їх запам’ятовувати. Жанр моїх матеріалів передбачає запам’ятовування — це й номерні знаки, й інші факти. Багато друзів кажуть, що треба створити якусь базу і вносити туди всі номерні знаки, щоби було легше. Але я намагаюся запам’ятовувати». — про те, чому в матеріалах багато деталей — номерні знаки автомобілів, багато облич різних політиків, адреси Михайло Ткач: «Україна для розслідувачів, як Діснейленд для дитини, — куди не подивишся, всюди Міккі Маус» (2 березня 2017 року)

«Уперше я потрапив до суду, коли почав працювати у «Схемах». На «1+1» був великий департамент юристів, тож працюючи там, я був тільки на допитах. А у випадку з нападом співробітників СБУ треба принципово перебувати в суді й доводити свою позицію. Іноді доводиться сперечатися зі слідчим, який веде нашу справу. Так було під час останнього засідання, коли я казав, що в певних моментах він каже неправду. Саме тому в цьому процесі ми з оператором Кирилом Лазаревичем намагаємося ходити на всі суди. Це забирає багато часу та емоцій, але справедливість ніколи не дарується. Була ситуація під час зйомок матеріалу про чартери, коли нам в аеропорту погрожував пістолетом один із охоронців бізнесмена. Я тоді звернувся до МВС, написав заяву, вони мали робити якесь службове розслідування й з’ясовувати, чи всі ці люди мають стосунок до МВС, чи це були приватні особи, які погрожували нам зброєю. Проте наразі немає жодних результатів.». — про перебування в суді в ролі потерпілого журналіста Михайло Ткач: «Україна для розслідувачів, як Діснейленд для дитини, — куди не подивишся, всюди Міккі Маус» (2 березня 2017 року)

«В нашій країні не б’ють президента лише через те, що він президент… попри те, що закон захищає журналістів і їхню професійну діяльність – в Україні їх постійно б’ють і залякують. І причина цього – не у недосконалості законодавства, а у відсутності прецедентів покарання тих, хто, погрожуючи, нападає на журналістів… Тим, хто не хоче, щоб ми розповідали суспільству про підкилимні домовленості, таємні зустрічі, де державні питання часто вирішуються на користь приватних осіб, я хочу відповісти, перефразувавши відомого політика та журналіста Вінстона Черчилля. Ми будемо знімати їх на пляжах, ми будемо знімати їх на узбережжях, ми будемо знімати їх у полях і на вулицях, ми будемо знімати на пагорбах. Ми будемо знімати. І ми ніколи не здамося». — виступ у Верховній Раді під час слухань «Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми і шляхи їхнього вирішення» «Ми не здамося». Промова журналіста «Схем» Михайла Ткача у Раді – відео (6 листопада 2019 року)

«Я вийшов із автомобіля, повідомив, що я журналіст «Української правди». Охоронці почали мене блокувати, а один підійшов і вдарив по камері, а також наніс удар мені». — про напад у п’ятницю 17 листопада 2023 року близько 23:20, коли журналісти проводили зйомку біля ресторану «Тандир», де помітили, зокрема, колишніх високопоставлених співробітників Офісу генпрокурора На Михайла Ткача напали під час зйомок на Київщині (18 листопада 2023 року)

«У п’ятницю близько 22:20 на парковці ресторану «Тандир» в Козині (Київська область) ми помітили багато автомобілів преміум класу. О 23:00 ресторан залишили декілька людей, серед яких колишній заступник генерального прокурора. Нам стало цікаво і ми ще зачекали щоб побачити інших гостей закладу»… Оскільки наше авто не дуже відповідає рівню закладу, охорона звернула на нього увагу і почала ходити довкола. Далі, розуміючи що в нашому авто є люди, вони повмикали дальнє світло на відстані двадцяти метрів. Згодом, коли відвідувачі пішли на вихід, на дальньому світлі одна з автівок під’їхала взагалі впритул до нашо… Два охоронці почали закривати камеру. Третій підбіг до мене, вдарив в шию і вдарив по камері. Камера вимкнулась. Скоріше за все камеру було пошкоджено під час удару. Адже відеофайл, який я знімав в той момент, не відкривається. Намагаємось відновити… Сподіваюсь, що відео з камер закладу ще існує і допоможе відповісти на питання хто цей натовп з охороною, чому для них працює заклад після 23-ої, на яких підставах дехто з них використовує підробні номерні знаки або номерні знаки прикриття і чому їх охорона вважає, що застосування сили до журналіста матиме менші наслідки ніж зйомка журналістом тих, кого вони охороняють». — про напад у п’ятницю 17 листопада 2023 року близько 23:20, коли журналісти проводили зйомку біля ресторану "Тандир", де помітили, зокрема, колишніх високопоставлених співробітників Офісу генпрокурора Вдарили у шию і по камері. Журналіст Ткач пояснив, хто і навіщо на нього напав під Києвом (19 листопада 2023 року)