Умберто Еко

Умбе́рто Е́ко (іт. Umberto Eco; нар. 5 січня 1932 — 19 лютого 2016) — італійський письменник, семіотик і медієвіст.

Умберто Еко

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

• В Середні віки візуальна комунікація для народу була важливішою за письмо. Проте візуально Шартрський собор за своїм культурним наповненням нічим не гірше письмового образу світу. Собор був телебаченням свого часу. Відмінність в тому, що головний редактор тих середньовічних телепроґрам любив читати хороші книги, мав прекрасну фантазію і працював на суспільне благо.
• Перший обов'язок культурної людини — бути завжди готовим переписати енциклопедію.
  

(«Випадкові відкриття або Мовне божевілля» (англ. Serendipities: Language and Lunacy), 1998).

• У Сполучених Штатах політика — це професія, тоді як у Європі — це право і обов'язок.
  (Передмова до американського видання книги «Для домашнього вжитку» (іт. Il costume di casa, 1973), що в США з'явилася під назвою «Віра в підробки: Подорожі гіперреальністю» (англ. Faith in Fakes: Travels in Hyperreality, 1986).

• Однак не піддавайтеся і «психозу першоджерел». Той факт, що Наполеон помер 5 травня 1821 року, всім відомий, і, як правило, відомий з вторинних джерел (тобто книг з історії, написаних на матеріалі попередніх книг з історії). Якщо хтось сумнівається в даті смерті Наполеона, нехай він йде і перевіряє стан за справжніми документами. Але вам, для міркування про вплив його кончини на настрої молодих європейських лібералів, чому б не довіритися першому ліпшому підручнику історії, в якому зазначені цей день і рік?

• Розвинути будь-яку проблему не означає розв'язати її: мова може йти лише про прояснення термінології, яка в ній зустрічається, аби уможливити більш глибоке обговорення.

• Синкретизм – це не просто, як вказують словники, поєднання різноформних вірувань і практик. Тут основа поєднуваності – насамперед зневага до суперечностей. Адже за подібної лоґіки, всі первородні одкровення містять зерня істини, а, якщо вони різнорідні або взагалі несумісні, це не має значення, оскільки алеґорично всі вони все одно ведуть до якоїсь передвічної істини.

• Можливо, мої установки були невірними, що мене не радує — але я мав рацію, і це мене радує ще менше. Втім, ці два невдоволення все ж доставляють мені деяке задоволення.

• Коли я пишу, то звертаюся до Вікіпедії за довідками 30-40 разів на день, тому що це дійсно корисно. Я вимушено користуюся Вікіпедією, в тому числі й через артритні причини: чим більше болить моя спина, тим більших зусиль мені коштує піднятися і перевірити «Treccani» (Італійська енциклопедія наук, літератури і мистецтва — ред.), отож, якщо я можу знайти дату чийогось дня народження у Вікіпедії — тим краще. Вікіпедія корисна для мене, бо я можу знайти потрібну мені інформацію; я їй не довіряю, бо кожен знає, що зі зростанням Вікіпедії, кількість помилок теж росте. Я дивлюся в італійську Вікіпедію; я не впевнений чи повідомлення точне, тоді я перевіряю англійську версію, а пізніше ще інше джерело, і якщо всі три кажуть мені, що якийсь пан помер 371 року, тоді я починаю цьому вірити.

Вікіпедія, як і все міжмережжя, має проблему фільтрування інформації. Там є як брехлива, так і правдива інформація; але багатий (під багатими і бідними в даному випадку Еко має на увазі людей освічених і не дуже — ред.) володіє технікою фільтрування, принаймні у тих сферах, де він хоч трохи розбирається. Бідний підхоплює перший уривок інформації, що йому трапляється.

• Книжки завжди розповідають про інші книжки, і кожна історія розповідає історію, яку вже розповідали.

Див. також

• Маятник Фуко (роман)

Джерела

• Вано Крюґер. Коли я чую слово "культура". — Київ: 2018. — 130 с. — ISBN 978-617-7313-26-6
• Олександр Клименко. Весь цей літературний джаз. — Брустурів: Discursus, 2017. — 200 с.