Федорова Вікторія Яківна

Вікто́рія Я́ківна Фе́дорова (англ. Victoria Fyodorova; 18 січня 1946, Москва, СРСР — 5 вересня 2012, Гринвіч, Пенсільванія, США) — радянська й американська акторка, письменниця та сценаристка. Дочка радянської акторки Зої Федорової та військового аташе при посольстві США в СРСР, капітана (згодом — контр-адмірала) ВМС США Джексона Роджерса Тейта.

Федорова Вікторія Яківна

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

«Відбувається щось дивне. Дзвоню людині, з ким не розмовляла 25 років, і чую: "Віка, здорово, як справи?" Начебто не виїжджала я нікуди. Складається враження, що ми втратили час. Інші кажуть: «Одного дня тебе просто не стало. Ти зникла, ніби тебе ніколи не було». Насправді це саме зникнення було цілком закономірним, якщо врахувати, який жорсткий час я виїжджала з Росії. На той час мій вчинок кваліфікувався як зрада, хоча я зовсім не збиралася емігрувати. Поїхала на три місяці на першу зустріч із своїм батьком, якого шукала 15 років. Жодного бажання жити там у мене не було: тут залишалися мама, улюблена робота, були призначені зйомки у Світлани Дружиніної... Однак вийшло, що я зустріла людину, ми покохали один одного, я вийшла за нього заміж. Він був американець, йому приїхати до тодішнього СРСР було зовсім неможливо. Ось я і наважилася. У мене ще довго залишалося радянське підданство, і лише після вбивства мами я сказала, що не хочу бути громадянкою цієї кривавої країни, і відіслала свій паспорт до посольства. Тепер маю американське громадянство...» — про приїзд в Москву з США Интервью с Викторией Федоровой (1998 рік)

«Була домогосподаркою. Виховувала сина. Працювала моделлю. Знімалася для телебаченні та у документальному кіно. Написала дві книги: автобіографічну та роман із давньоруської історії, який ми зробили разом із Робіном Муром (американський письменник)... і тепер ніяк не можемо продати у видавництво, бо зараз історичні романи — це немодно». — про життя в США Интервью с Викторией Федоровой (1998 рік)

«А ніхто не каже, що це легко. Досі деякі епізоди не можу переказувати без сліз. Але мама заслужила хоча б на те, щоб її історія була розказана правдиво. А то сил немає читати всі ці дешеві журналістські розслідування, книги, де обставини маминого життя та смерті вивертаються навпроти, обростають несусвітними домислами, історіями про міфічні діаманти... Мотив, який керує авторами, зрозумілий: робити гроші. Та й Бог із ними. Не стану ж я бігати за кожним і голосити: «Що ж ти, окаянний, понаписав!» В Америці цього добра ще більше, і їм поливають один одного прилюдно та щодня. Такий своєрідний спосіб існування. Для мене ж головне — зробити цю історію, якою вона була насправді. А це була історія прекрасного кохання з трагічним оборотом.». — про спробу зробити художній фільм про долю своєї матері Интервью с Викторией Федоровой (1998 рік)

«Ви про мій фільм кажете? Ну, це зовсім інша історія. Сучасна, детективна, у хічкоківському дусі. Про те, як чоловік намагається звести з розуму дружину, щоб вона зникла з його життя. Справа відбувається у нас в Америці, головна героїня - російська, яка вийшла заміж за американця. Коли я приїжджала до Москви на початку 90-х, мені запропонували відразу кілька ролей, і я відмовилася: не хотілося з'являтися перед глядачем, котрий так давно мене не бачив, у відверто слабких картинах. От і вирішила зробити кіно сама. Оскільки я не сценарист, та й моя російська мова за ці роки стала трохи кострубатою, звернулася за допомогою до Едика Володарського та Андрія Розумовського, щоб вони довели до розуму мою писанину». — про кіонопроєкт, здійснений в США Интервью с Викторией Федоровой (1998 рік)

«Не хочу озиратися в той бік, куди мене ще дуже манить. Бути актором – захворювання на кшталт алкоголізму: це не минає. Коли розумієш, що шансів реалізувати себе в цьому напрямку дуже мало, який сенс мучити себе. У цьому плані я вся у тата. Він був адміралом американських ВМС, а коли пішов у відставку, насамперед спалив свою форму. Він сказав: «А що їй у шафі припадати пилом? Я знаю, що адмірал, що зробив багато для країни, і мені не потрібний піджак із погонами, щоб нагадувати про те, хто я є і ким я був». Тож і я. Коротше кажучи, я не дивлюся на свої старі фільми. Хоча... Раніше дивилася себе на екрані і думала, що все зіграно дуже неправил». — про те, що ніколи не переглядала свої старі фільми Интервью с Викторией Федоровой (1998 рік)