Форостина Оксана

Оксана Форостина — українська журналістка, письменниця, видавчиня.

Оксана Форостина

українська журналістка, письменниця, видавчиня.

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Є ідеї, які мені видаються важливими й які просуваю усіма можливими способами: наприклад, не можна дозволяти іншим маніпулювати вашим почуттям провини, не можна ґлорифікувати страждання і романтизувати бідність..

Брати на себе відповідальність. Потрібно самому керувати своїм життям і розуміти, що є дуже велика відповідальність у першу чергу перед самим собою. Є тільки одне життя і саме тобі його «менеджити». Не можна ховатися за тим, що тобі накидає суспільство. Бо в такому випадку ніколи нічого не зміниться. Я переконана, якщо думати про себе у категоріях відповідальності перед собою, а не у категоріях «пламенного романа с собой» та нескінченних селфі, то тоді все стане на свої місця..

На мою думку, те, чого людина таки не може порушити, вона не порушить просто через внутрішній стрижень. Ця межа наче вшита під шкіру, і про неї не потрібно собі нагадувати. Усе інше — дуже мінливе. Ніхто ніколи не знає, у яких обставинах опиниться..

[...] на мою думку, нам як спільноті бракує впевненості у собі, а ось кожному поодинці — того, що англійці називають self-deprecation. На особистому рівні поширені нарцисизм та самозакоханість, а як тільки починається думання в категорії «ми» — навпаки, зневіра та самоненависть. Крім того, є проблема самонавіювання. Мова про те, що коли, до прикладу, жінкам кажуть, що вони слабші у математиці, то тести вони складають справді з гіршими результатами. Тому з такими узагальненнями треба бути дуже обережними, оскільки вони дуже токсичні. Приклад з жінками — один з багатьох. Мені здається, що нам як спільноті бракує такої собі колективної «єврейської мами», яка б підбадьорювала і додавала впевненості у собі. Адже нас дуже довго намагалися переконати у тому, що ми ні на що не здатні..

Аби свого часу постав британський журнал «The Economist» потрібно було, щоб минули попередні тисяча років англійської історії. Іншими словами, потрібен був гумус, на якому уже зростали б різні видання, зокрема й авторитетні. Мені здається, що такі, як ти кажеш, «складні» видання мусять бути у кожній мовній культурі, вони — гумус для її розвитку. У США це «The New York Review of Books», приміром. От і в Україні також повинна накопичуватися ґрунтовна база для ідей, які згодом у так званий капілярний спосіб, розходилися б у більш масові видання. І завданням «Критики» є формування цього гумусу сьогодні в Україні. А крім того, і можливо це навіть важливіше, бути взірцем якості текстів, знову ж таки, визначати інтонації. Я нашу місію бачу саме як інтонаційне просвітництво..