Філіпп Рено
Філіпп Рено (фр. Philippe Raynaud, * 1952) — французький філософ права, дослідник конституційної демократії та конституційного процесу, професор політичних наук правничого факультету Сорбонни.
Філіпп Рено | |
Стаття у Вікіпедії |
Цитати
ред.Велетенська утопія кінця минулого століття полягала в тому, що соціальні медіа й інтернет розвиватиме й посилюватиме демократію як таку, бо полегшуватиме й пришвидшуватиме комунікацію, відкриє ширший доступ до інформації. Реальний досвід користування такими речами показав, що вони посилюють своєрідне сектантство. Спілкування в мережі дає змогу дуже легко знайти людей, думки яких вельми подібні на ваші власні, але важко — тих, хто справді відстоює аргументовану протилежну позицію[1]. |
Завданням демократії є знаходження обґрунтованого шляху між такими явищами, як спротив, контрреволюція, опір зовнішньому ворогу, і розслабленістю інтегрального пацифізму. Хоч би як важко це було, потрібно для себе визначити, що не всі довкола є нейтральними до нас або друзями[1]. |
На мою думку, в західному світі практично не лишилося нікого, хто справді вірить у революцію та комунізм, який вона із собою принесе, а також у побудову соціалізму. Та навіть якщо згадані практики вже неживі, лишаються ті, хто не може прийняти прозаїчності сучасного світу. Новим радикалізмом я називаю визначення для певних революційних дій, які, однак, не пов’язані з ідеями, що суспільство довкола має бути зовсім іншим. Повторю: мілленіаризм та утопічні елементи марксизму мертві, й у цьому немає жодного сумніву[1]. |
Політичні партії більше не є осердям демократії, а питання, яке перед нею постає, — це не перерозподіл матеріальних благ, а надання постматеріалістичного задоволення. Вільне пересування, велетенські міграційні хвилі, економіка, яка все більше переходить до веб-функціонування, також привносять свої корективи й виклики[1]. |
Постправда не дорівнює тоталітарній брехні, не є тим самим. Постправда — маніпуляція на факті, що принаймні частина загального політичного дискурсу спрямована на стирання різниці між правдою і брехнею. Так стається тому, що масово було відкинуто ідею про потребу точності[1]. |
Як на мене, дуже важко з цілковитою певністю визначити, що якийсь конкретний період був золотою добою демократії. З деякою натяжкою можна припустити, що для Заходу такими були 1960–1970 роки. Якщо пригадати, що саме тоді настав кінець колоніальному світу, тривала холодна війна, точилися війни по колишніх колоніях (у випадку Франції йдеться про конфлікт в Алжирі 1954–1962 років, а у випадку США — про Другу індокитайську війну в 1957–1975 роках)[1]. |
Примітки
ред.