Хлопчик-Зірка

«Хлопчик-Зірка» (англ. Тне Star-Child) — казка ірландського письменника Оскара Вайлда. Казка була написана Оскаром Вайлдом у 1888 році та включена до збірки «Гранатовий будиночок».

«Гранатовий будиночок»

Цитати

І він підійшов до жебрачки ближче і став кидати в неї камінцями та насміхатися, і вона з жахом дивилася на нього, і не могла відвести погляду. І коли це побачив Лісоруб, що обтісував колоди на току неподалік, то підбіг і став дорікати йому такими словами: —У тебе й справді кам’яне серце, і не маєш ти милосердя, бо що поганого заподіяла тобі ця сердешна жінка, що ти знущаєшся з неї? А Хлопчик-зірка весь спаленів від гніву, тупнув ногою і сказав: —А хто ти такий, щоб питати мене, чого я так роблю? Я тобі не син і не повинен коритися тобі. То правда, що не син, — відповів Лісоруб, — але ж я тебе пожалів, коли знайшов у лісі.

На білому снігу справді сяяла золота якась річ. Лісоруб підбіг, нагнувся, взяв ту річ і побачив, що тримає в руках згорнутий плащ із золотої тканини, дивовижно вишитий зірками. І він крикнув товаришеві, що знайшов скарб, який упав з неба, а коли той теж підбіг, вони присіли на снігу й почали розгортати плащ, щоб поділитися золотом. Та ба! В складках плаща вони не знайшли ні золота, ні срібла, ні взагалі будь-якого скарбу, а тільки мале дитинча, яке лежало і спало… І тоді один Лісоруб сказав другому: — Ні, то було б лихе діло — залишити дитину, щоб вона замерзла тут на снігу, і хоч я бідар, як і ти, і ротів у мене своїх повно вдома, і в горшках порожньо, я все ж візьму його до себе, — якось виглядимо удвох з дружиною. І він обережно взяв дитинча на руки, вкутав його в плащ, щоб не замерзло на лютому холоді, і почвалав з горба в село, а товариш його, ідучи поруч, все дивувався подумки з такої його дурості та м’якосердя. — Про те, як знайшли Хлопчика-зірку.

Проте ця врода обернулася йому на шкоду, бо виростав він гордий, себелюбний і жорстокий. Дітьми Лісоруба і всіма іншими сільськими дітьми він гордував, бо ж вони, мовляв, низького походження, а він — шляхетного роду, адже походить від Зірки. І він потакав дітьми й називав їх своїми слугами. — Цитата, яка підтверджує зверхність, зарозумілість героя.

Себе ж любив, і часто влітку, коли стояли тихі сонячні дні, він лежав у священиковому садку біля кринички і посміхався собі з утіхи, милуючись своєю вродою. — Цитата, яка підтверджує, що герой любить себе.

І він підійшов до жебрачки ближче і став кидати в неї камінцями та насміхатися, і вона з жахом дивилася на нього, і не могла відвести погляду. І коли це побачив Лісоруб, що обтісував колоди на току неподалік, то підбіг і став дорікати йому такими словами: —У тебе й справді кам’яне серце, і не маєш ти милосердя, бо що поганого заподіяла тобі ця сердешна жінка, що ти знущаєшся з неї? А Хлопчик-зірка весь спаленів від гніву, тупнув ногою і сказав: —А хто ти такий, щоб питати мене, чого я так роблю? Я тобі не син і не повинен коритися тобі. То правда, що не син, — відповів Лісоруб, — але ж я тебе пожалів, коли знайшов у лісі. — Цитата про гордість та невдячність Хлопчика-Зірки.

	Казка "Хлопчик-Зірка" була вміщена автором у збірку "Гранатовий будиночок" (1891). Чому саме гранатовий? У такій країні, як Ірландія, напрочуд потужними є традиції християнства, а гранат (дерево та його плоди) - один із традиційних символів християнської віри: страждання, відродження та воскресіння. — казка "Хлопчик-Зірка" демонструє чудові перетворення та зміни людини до кращого.
	— О.М.Ніколенко, Т.М.Конєва, О.В.Орлова

Я не гідний цього, бо зрікся матері, яка народила мене, і не зупинюсь, допоки не знайду її й не попрошу в неї пробачення. Тому дайте мені дорогу, бо я знову мандруватиму світом і не зможу затриматись тут, хоч ви й принесли мені корону й скіпетр. — цитати, що свідчить про самопожертву, душевне зцілення хлопчика, який бажає стати кращим .

Проте ніде він не міг знайти монету з білого золота, про яку говорив Чаклун, хоча шукав її зранку до полудня, і з полудня до заходу сонця. Коли сонце почало заходити, Хлопчик-Зірка зібрався йти додому, гірко ридаючи, бо знав, що на нього чекає. Але коли дійшов уже до околиці лісу, то почув із гущавини крик, начебто комусь було боляче. Забувши про власне горе, він побіг назад і побачив маленького Зайця, що потрапив до мисливської пастки. — хлопчик навчатися співчувати,забуваючи про власні відчуття та турботи. Біль ближнього став важливішим за його власний.