Хіросіма (книжка)

книга

«Хіросіма» (англ. Hiroshima) — книжка американського письменника Джона Герсі 1946 року. Її герої — шестеро людей, котрі вижили після вибуху атомної бомби, скинутої на Хіросіму.

Цитати з книжкиРедагувати

  •  

Розповідаючи про вцілілих після бомбардування Хіросіми та Наґасакі, японці зазвичай уникали терміна «ті, які вижили», адже зосередження на «бути живому» ніби знецінювало мертвих, яких японці дуже шанували. Тому людей, до яких належала Накамура-сан, називали нейтральнішим терміном – «хібакуся», дослівно «особи, на яких вплинув вибух бомби»[1]

  •  

Понад десятиліття після бомбардувань хібакуся перебували в економічно нестабільному стані, ймовірно тому, що японський уряд не хотів обтяжувати себе моральною відповідальністю за жахливі злочини переможних Сполучених Штатів. Хоча досить швидко виявилось, що багато хібакуся відчули наслідки вибуху бомб, які за своєю природою та потужністю суттєво відрізнялися від тих ударів, що зазнали вцілілі після жахливих бомбардувань у Токіо й в інших місцях[1].

  •  

Роботодавці, які не належали до хібакуся, упереджено ставилися до вцілілих. Подейкували, що хібакуся схильні до різних захворювань, навіть такі, як Накамура-сан, – не дуже покалічені та без ознак жодної важкої хвороби, – були ненадійними працівниками, оскільки більшість, здавалося, страждала, як і вона, від таємничої, але реальної недуги, відомої як один із видів тривалої хвороби від атомної бомби: виснажлива слабкість і втома, періодичні запаморочення та проблеми з травленням, усе це посилювалося відчуттям пригніченості та приреченості[1].

  •  

Оскільки Накамура-сан день у день боролася за виживання, то не мала часу, щоб помислити про бомбардування або що-небудь інше. На диво, її підтримувала своєрідна пасивна позиція, переконання, означене фразою, яку вона сама часто вживала – Shikata ga-nai, дослівно «цьому не можна було запобігти». Вона не була вірянкою, але зростала в культурному середовищі, де панував буддійський світогляд, який передбачає, що покора – дорога до чіткого бачення[1].

  •  

1951-го після років важкої роботи Накамурі-сан врешті пощастило, її доля (з якою треба було змиритися) допомогла переїхати у кращий будинок. Двома роками раніше професор дендрології із Вашингтонського університету Флойд Шмоу, керований, очевидно, глибоким почуттям провини й бажанням спокутувати її, прибув до Хіросіми з командою теслярів. Вони власноруч почали будувати кілька японських будиночків для жертв бомбардування; всього звели двадцять один дім. Саме в один із них Накамурі-сан пощастило переїхати[1].

  •  

Японці визначають площу свого житла кількістю килимків tsubo, площа яких становить трохи менше чотирьох квадратних ярдів, а будинки професора Шмоу, як називають їх жителі Хіросіми, мають дві кімнати на шість килимків кожна. Це був великий крок уперед для сім’ї Накамура. Цей будинок пахнув свіжою деревиною та чистим покриттям. Оренда, яку сім’я сплачувала міському урядові, дорівнювала еквіваленту одного долара на місяць[1].

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Джон Герсі. Хіросіма. — Львів: Човен, 2022. — 208 с. — ISBN 978-617-9518-83-6