Котляревський Іван Петрович

Іван Петрович Котляре́вський (1769—1838) — український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, громадський діяч. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.

Іван Петрович Котляревський

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Енеїда

	Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятійший од всіх бурлак. — Перші слова поеми.
	— Частина перша

	Не так-то робиться все хутко, Як швидко оком ізмигнеш; Або як казку кажеш прудко, Пером в папері як писнеш.
	— Частина перша

	...Морем в бурю їхать слизько, Човнів ніхто не підкує.
	— Частина друга

	Не так то діється все хутко, Як швидко кажуть нам казок...
	— Частина третя

	Буває щастя скрізь поганцям, А добрий мусить пропадать.
	— Частина третя

	Не так тепер і в пеклі стало, Як в старину колись бувало...
	— Частина третя

	Скажіть! тогді чи дуже спиться, Як доля против нас яриться І як для нас фортуна зла?
	— Частина п'ята

	О сон! З тобою забуваєм Все горе і свою напасть; Чрез тебе сили набираєм, Без тебе ж мусили б пропасть. Ти ослабівших укріпляєш, В тюрмі невинних утішаєш, Злодіїв снищами страшиш; Влюблених ти докупи зводиш, Злі замисли к добру приводиш, Пропав — од кого ти біжиш.
	— Частина четверта

	Біда не по дерев'ях ходить, І хто ж її не скуштовав? Біда біду, говорять, родить, Біда для нас — судьби устав!
	— Частина п’ята

	За милу все терять готові: Клейноди, животи, обнови, Одна дороже милой — честь!
	— Частина п’ята
	Ця цитата була обрана цитатою дня 9 вересня 2016 року.

	Злость, кажуть, сатані сестриця
	— Частина п’ята

	Любов к Отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть, Там грудь сильніша од гармат, Там жизнь — алтин, а смерть — копійка, Там лицар — всякий парубійка, Козак там чортові не брат.
	— Частина п’ята

	Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинність ісправлять.
	— Частина п’ята

	Не ворог, хто уже дублений, Не супостат, чий труп нікчемний На полі без душі лежить.
	— Частина шоста

	Мужича правда єсть колюча, А панська на всі боки гнуча.
	— Частина шоста

	Нехай же та личина люта, Що нас впровадила в війну І ганьбою до всіх надута, Походить більш на сатану! Що стілько болі причинила, Що стілько люду погубила, А в смутний час навтікача!
	— Частина шоста

	На хитрості дівчата здатні, Коли їх серце защемить; І в ремеслі сім так понятні, Сам біс їх не перемудрить.
	— Частина шоста

	Живе хто в світі необачно, Тому ніде не буде смачно, А більш, коли і совість жметь. — Останні слова поеми.
	— Частина шоста

Наталка Полтавка

	Тяжко жити без милого і в своїй сторонці! — Действие I, явление 1.
	— Наталка

	Коли другії облизня поймають, то і ми остерегаємся. — Действие I, явление 3.
	— Возный

	Блаженна лож, когда биваєт в пользу ближніх, а то біда… що часто лжемо ілі ради своєя вигоди, ілі на упад других. — Действие I, явление 3.
	— Возный

	Великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що й на старість буде в пам'ятку! — Действие I, явление 3.
	— Выборный

	Доля людськая — доля єсть сліпая! — Действие I, явление 3.
	— Возный и выборный

	Заміж вийти - не дощову годину пересидіти — Действие I, явление 3.
	— Выборный

	Лучче умерти, як з немилим жити. — Действие I, явление 4.
	— Наталка

	Знайся кінь з конем, а віл з волом . — Действие I, явление 1.
	— Наталка

	Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює. — Действие I, явление 4.
	— Терпилиха

	Хто живе чесно й годується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м'якої булки, неправдою нажитої. — Действие I, явление 6.
	— Наталка

	Де згода в сімействі, де мир і тишина; Щасливі там люди, блаженна сторона. — Действие I, явление 6.
	— Выборный, Наталка, Терпелиха

Москаль-чарівник

	Хто презирає рідних своїх, на такого ні в чім положитися не можна.
	— Тетяна (Явление 1)

	Ласкою всього достанеш, а криком та лаянням нічого не візьмеш.
	— Тетяна (Явление 3)

	Солдат: ...У нас пословица есть: хохлы никуда не годятся, да голос у них хорош. Михайло: Нікуда не годяться? Ні, служивий, така ваша пословиця нікуда тепер не годиться. Я тобі коротенько скажу: тепер уже не те, як давно було, іскра дотепу розжеврілась. Ось заглянь в столицю, в одну і в другу, та заглянь в сенат, та кинься по міністрах, та тогді і говори — чи годяться наші куди, чи ні? Солдат: Спору нет, что нонче и ваших много есть заслужонных, способных и отличных людей даже и в армии, да пословица-то идет, вишь ты. Михайло: Пословиця?.. Коли на те пішло, так і у нас єсть їх против москалів не трохи. Така, напримір: з москалем знайся, а камень за пазухою держи; од чого ж вона вишла, сам розумний чоловік, догадаєшся.
	— Явление 7

Про Котляревського

	Недавно, недавно у нас в Україні Старий Котляревський отак щебетав; Замовк неборака, сиротами кинув І гори, і море, де перше витав,     Де ватагу пройдисвіста     Водив за собою, –     Все осталось, все сумує,     Як руїни Трої.     Все сумує, – тільки слава     Сонцем засіяла.     Не вмре кобзар, бо навіки     Його привітала.     Будеш, батьку, панувати,     Поки живуть люди,     Поки сонце з неба сяє,     Тебе не забудуть!
	— Тарас Шевченко «На вічну пам'ять Котляревському»; ХІ-ХІІ 1838, С.-Петербург

	Прочитали собі по складах «Енеїду» та потинялись коло шинку, та й думають, що от коли вже ми розпізнали своїх мужиків. Е, ні, братики! Прочитайте ви думи, пісні; послухайте, як вони співають, як вони говорять меж собою шапок не скидаючи, або на дружньому бенкеті, як вони згадають старовину і як вони плачуть, неначе справді в турецькій неволі або у польського магнатства кайдани волочать, — то тойді і скажете, що «Енеїда» добра, а все-таки сміховина на московський шталт.
	— Шевченко Т. Г. [Передмова до нездійсненого видання «Кобзаря»]; 8.III 1847, Седнів

	«Енеїда» — вдатна проба піднести людову українську мову до висоти літературного твору, що був гідний знайтися в похіднім куфлі Наполеона.
	— Іван Франко

Джерела

• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001