Шаламов Варлам Тихонович

Варлам Тихонович Шаламов (рос. Варлам Тихонович Шаламов, 1907–1982) — російський прозаїк і поет доби сталінізму. Творець одного з викривальних літературних циклів про систему ГУЛАГ.

Шаламов Варлам Тихонович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

	Нове поповнення і зовсім не мало імен. Узимку 1938 року начальство вирішило пішки відправляти етапи з Магадана на копальні Півночі. З колони із п'ятиста осіб за п'ятсот кілометрів до села Ягодне доходило тридцять — сорок. Решта осідали в дорозі — обмороженими, голодними, застреленими. За прізвищем нікого з цих прибулих не звали — це були люди з чужих етапів, які не відрізнялися один від одного ні одягом, ні голосом, ні плямами обморожень на щоках, ні бульбашками обморожень на пальцях. — «Колимські розповіді»
	Новое пополнение и вовсе не имело имен. Зимой 1938 года начальство решило пешком отправлять этапы из Магадана на прииски Севера. От колонны в пятьсот человек за пятьсот километров к Ягодному доходило тридцать — сорок. Остальные оседали в пути — обмороженными, голодными, застреленными. По фамилии никого из этих прибывших не звали — это были люди из чужих этапов, неотличимые друг от друга ни одеждой, ни голосом, ни пятнами обморожений на щеках, ни пузырями обморожений на пальцах.

	На Колимі тіла віддають не землі, а каменю. Камінь зберігає і відкриває таємниці. Камінь надійніше землі. Вічна мерзлота зберігає і відкриває таємниці. Кожен з наших близьких, які загинули на Колимі, кожен з розстріляних, забитих, знекровлених голодом — може бути ще опізнаний — хоч через десятки років. На Колимі не було газових печей. Трупи чекають в камені, у вічній мерзлоті. — «Колимські розповіді»
	На Колыме тела предают не земле, а камню. Камень хранит и открывает тайны. Камень надежней земли. Вечная мерзлота хранит и открывает тайны. Каждый из наших близких, погибших на Колыме, каждый из расстрелянных, забитых, обескровленных голодом – может быть еще опознан — хоть через десятки лет. На Колыме не было газовых печей. Трупы ждут в камне, в вечной мерзлоте.

Пам'ятайте, найголовніше: табір — негативна школа з першого до останнього дня для кого завгодно. Людині — ні начальнику, ні арештанту не треба його бачити. Але вже якщо ти його бачив — треба сказати правду, яка б вона не була страшна. <…> Зі свого боку я давно вирішив, що все життя я присвячу саме цій правді. — У листі до Олександра Солженіцина, 1962 рік