Джіма Юлія Валентинівна

Ю́лія Валенти́нівна Джіма (нар. 1990) — українська біатлоністка, чемпіонка Олімпійських ігор в Сочі, срібна призерка чемпіонату світу, переможниця та призерка етапів кубка світу з біатлону, чотириразова чемпіонка Європи в естафеті, призерка Кубка Європи з біатлону. Заслужений майстер спорту України.

Джіма Юлія Валентинівна

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Нашу команду очолив словенець Урош Велепець. Найбільшим його досягненням є те, що він запропонував кожній спортсменці окрему програму тренувань. І це правильно, адже кожна спортсменка має різну фізіологію. Наприклад, донедавна мені явно бракувало швидкості. Велепець зробив акцент на вправах, які розвивають швидкість. І результат прийшов. На всіх турнірах я бігаю прудкіше.

У літературних героїв я не закохуюся. Коли щось читаєш або дивишся на якогось героя буває так, що в нього закохуєшся і він для тебе стає ідеалом — у мене такого немає. Читаю я трохи, тому що розумію, що якщо в книжках якийсь герой описується максимально крутим і ідеальним, без якихось поганих якостей, то зрозуміло, що це всього лише уява, тому що у кожної людини є свої мінуси. Те ж стосується і героїв фільмів: коли актор грає роль — він самий класний, а насправді, коли більше читаєш про самого актора, виявляється, що він зовсім інша людина.

Я люблю всі квіти і улюблених у мене немає — люблю всі. Так що можете дарувати все, і чим більше, тим краще. Це жарт.

Я взагалі намагаюся себе ні на що не налаштовувати. Якщо думати, що це незвичайне міжсезоння або незвичайна гонка, то потім є ризик сильно розчаруватися — а розчарування я сприймаю дуже емоційно. Наприклад, я собі візуалізую гонку і представлю, що все ідеально, як я закриваю два нулі, як фінішую — а потім, якщо з перших метрів щось йде не так, то все, мене накривають емоції. Тому я намагаюся вибирати для себе нейтральну позицію і не налаштовуюся на позитив. Я реаліст, і намагаюся сприймати все реально.

Оптимістом потрібно бути трохи в інших ситуаціях. Так, можна вірити в краще, але потрібно залишатися реалістом. Може, і хотілося весь час думати позитивно, бути лідером в команді, все вигравати — але ж так не буває. Завжди трапляються провали. І коли провал, я намагаюся не сильно засмучуватися, але зате, коли виграю, то я радію — а все через те, що я собі не так феєрично представляла перемогу. А коли вже пішло щось не так, весь оптимізм згасає і з'являється якийсь траур. Тому для мене найкраще тримати нейтральну позицію.