Яйце-райце (казка)

«Яйце-райце» — українська народна казка.

Цитати

Голубка й почала говорити до голуба: — А ти забувсь, як я за тебе луг викорчовувала й там пшеницю сіяла, а з тієї пшениці паляницю спекла, щоб ти до змії відніс? А голуб каже: — Забув, забув! Потім знов голубка каже: — А ти забувсь, як я за тебе гору розкопувала і туди Дніпро пустила, щоб байдаки ходили до комор і щоб пшеницю ти продавав на байдаки? А він каже: — Забув, забув! Потім знов голубка каже: — А ти забув, як ми ходили вдвох за золотим зайцем? Ти й мене забув? А голуб каже: — Забув, забув! Тоді парубок згадав за ту дівку, — за цю-таки саму, що голуби поробила, та ту покинув, а з цією оженився. І тепер живе добре.

Колись була птиця-жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця — давай вони зерном ділитися. От одне зерно зайве було. Миша каже: — Нехай мені буде! А жайворонок каже: — Нехай мені! Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже: — Ну, я краще його перекушу.

Коли це летить змій та й питає того ченця: — Чи не бачив — не йшли тут парубок і дівка? А він каже: — Я бачив тоді, як оцей монастир роблено. А змій каже йому: — Їх учора не стало, а цей монастир уже років сто, як роблено. Сказав це та й вернувся назад. Приходить додому та й розказує змії: — Бачив одного ченця, коло монастиря ходив; як я його питався, то він сказав, що бігли тоді, як оцей монастир роблено, але тому монастиреві уже років сто, а їх учора не стало.

Коли це змій летить та й питається того діда: — Чи не бачив тут — не йшли парубок з дівкою? А він каже: — Ба, йшли. Той питається: — Давно ж вони йшли?

Тому чоловікові й не хотілося сідати на орла — ну, нема що робити, таки сів. Орел знов його як поніс, та аж у саму хмару, а звідтіль скинув його з себе — та підхопив його так, може, як на два сажні від землі, та й питається його: — А що, як тобі здавалось? Він йому каже: — Так зовсім, наче вже кістки мої розсипались. Тоді орел йому каже: — Так само й мені було, як ти вдруге націлявсь. Ну, ще сідай. Той сів. Орел як понесе його аж за хмару, та звідтіль і пустив його додолу, та підхопив уже аж коло самої землі, та тоді питається його: — Як тобі здавалось, як ти летів на землю? Він йому каже: — Так, наче мене зовсім не було вже на світі. Тоді орел йому каже: — Отак же й мені було, як ти втретє націлявсь. А потім каже: — Ну, тепер уже ніхто нікому не винний: ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене, та полетимо до моєї господи.

Джерела

• Олександр Авраменко. Українська література/Підручник для 5 класу. — К.:Грамота, 2018. — С.22–31. — ISBN 978-966-349-667-2.